Донька називає її мамою і на «ти», як рідну, а мене це злить, я по-справжньому ревную. Я опишу трохи свого життя, може порадите мені, дорогі читачі, чи підкажете, де моя помилка, і чи можна її виправити.
Стала матір’ю я досить рано: в 18 років. Ясна річ, що її батько мене покинув – був не готовий до батьківства і відразу ж втік служити (він на рік старший від мене). Батьки спочатку дуже сварилися, але потім вирішили мене відправити до бабусі з тіткою в селище і наказали жити там. А там рідня як «поганий і хороший поліцейський»: бабуся добра, тітка зла, і я завжди була об’єктом для непорозумінь. У такій атмосфері я і моя донька прожили майже п’ять років. Мені це набридло, поїхала до батьків.
Але з ними теж стосунки не складалися. Я йшла з дому, залишаючи на них донька на кілька днів, але потім мені подруга запропонувала орендувати у неї кімнату, адже треба якось визначатися в житті – скоро доньці в 1 клас йти.
Знімаючи кімнату, я познайомилася з двоюрідним братом подруги, від нього мій син. Але хлопець не хотів зі мною одружитися, теж втік, а з подругою я посварилася через це, вона мене ще й прогнала з квартири. А в цей час не стало моєї бабусі, вона залишила заповіт на квартиру в селищі тільки мені, а не тітці. Та дуже злилася з цього приводу.
Ось тоді тільки й зажили ми нормальною сім’єю: моя восьмирічна донька і новонароджений син. Я отримувала допомогу, як мати-одиначка, батьки трохи допомагали. Коли я відправила в 3 роки сина в дитсадок і пішла працювати, у доньки почався складний підлітковий вік, зовсім скотилася в навчанні.
Ми не могли порозумітися тоді з нею, і донька ледве дотягла, щоб закінчити школу, виїхала і вступила до коледжу в місті, поруч з моїми батьками. А потім списалася зі своїм селищним однокласником в соцмережах, покинула коледж і приїхала назад, тільки не до мене, а відразу ж в сім’ю цього однокласника і тут же вискочила за нього заміж.
Ось тут і почалося. До мене вона заходить вкрай рідко, якщо тільки у справі, по телефону спілкується неохоче. Зате по селищу вона ходить мало не під ручку зі свекрухою. Я у неї раз запитала: «Ну що у тебе за ігнор такий по відношенню до мене? Чим я тобі не догодила, а та матуся краще?». Вона каже: «Та не ображайся ти, просто у мене дитинство було таким неспокійним: ти з усіма завжди гризлася, всюди мене тягала, туди, де мені було недобре. А потім з братом доводилося няньчитися, а коли мені було складно в середніх класах, ти мене не помічала і не питала, що у мене на душі, тобі цікавий був тільки син. Мені зі свекрухою простіше – вона завжди хотіла доньку, вона мене вислуховує і не дорікає. Та й взагалі – я вже доросла, а брат маленький, тобі є з ким спілкуватися!».
Я намагалася стати хорошою мамою, просила вибачення за минуле, намагалася виманити всі її секрети, щоб зрозуміти і порадити що-небудь. Але вона нічого не каже: «Так все нормально мам». Але селище маленьке, я завжди дізнавалася від чужих людей про якісь події в житті доньки.
Якось у неї були проблеми чисто жіночі, і вона зі свекрухою обійшла всіх лікарів, щоб поправити здоров’я. Потім вони з чоловіком та свекрухою літали на море відпочити, а донька мені ні слова не сказала. Та й багато таких дрібниць – образливих. Я взагалі для неї як чужа людина, вона навіть нічого хорошого в нашому з нею житті не згадує.
Мені багато хто радить потоваришувати зі сватами, щоб зблизитися з донькою. Я пробувала, спілкувалася по телефону, але ми навіть спільної мови не знаходимо, як на різних планетах живемо.
І ще мене не покидає це почуття ревнощів, розмовляю як з суперницею, ну як з такою можна здружитися? Може вона наговорює на мене, а я тут розшаркувалися перед нею. Допоможіть мені з чисто психологічною порадою – як повернути доньку і відвадити від неї цю другу «маму»?
Фото Олександри К.
