Хочу поділитися своєю історією, хоча і розумію, що можу нарватися на нерозуміння і осуд. Напевно, багатьом знайома така ситуація, коли в родині, де є двоє дітей, когось одного батьки люблять більше, ніж іншого. У моєму випадку у матері улюбленець – мій старший брат, і вона цього ніколи особливо не приховувала, а я була небажаною дитиною, через яку нібито пішов її чоловік.
Все життя вона носилася зі Славіком, як з писаною торбою, відмазувала його від проблем, виплачувала його борги, кодувала від “вподобань”. Розміняла нашу трикімнатну квартиру, щоб синочок мав окреме житло, в результаті мене виписала з квартири, сама опинилася в гуртожитку, а він живе “в приймах” у своєї чергової співмешканки.
Слава Богу, про мене піклувалися бабуся з дідусем, яким мама мене сплавила від очей подалі. Бабусі з дідусем вже давно немає, ми з чоловіком живемо за містом, а в їх квартирі живе зараз моя донька з зятем і дитиною. Все у нас добре, а з братом і мамою я практично не спілкуюся, так і вони особливо не горять бажанням мене бачити.
Нещодавно мама занедужала(вона зараз лежача), я допомогла грошима на всі необхідні процедури, але забирати її до себе і доглядати категорично відмовилася, хоча братик дуже наполягав. Сказала, що прийшов час платити за рахунками, адже мама все життя про нього піклувалася, вислухала на свою адресу потік негативу і образ, але вважаю, що вчинила правильно.
Мама сама вибрала собі улюбленця, а життя все розставило на свої місця. Навіть зараз я бачу, як наповнюється ніжністю її погляд при появі улюбленого синочка. А про мене вона згадала, тільки потрапивши в біду, не розуміючи, що за всі ці роки в моїй душі не залишилося до неї інших почуттів, крім розчарування.
Наталя, 49 років.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
