fbpx
Історії з життя
Нещодавно Михайло побачив свою колишню у магазині. Вона дуже змінилася і що особливо вразило Михайла – у кращу сторону.

Михайло помітив колишню дружину в супермаркеті та не впізнав. Побачив і не повірив своїм очам. Замість похмурої жінки з сумними очима, стояла – весела, легка, впевнена в собі дівчина. Він вирішив поспілкуватись з нею, але вона не помітивши його пройшла повз до каси, щоб розплатитися.

Йому було дуже неприємно від того, що вона не впізнала його, тому він весь вечір не міг заспокоїтись.

Підійшовши до дзеркала, він невдоволено глянув на себе і зітхнув, а потім попрямував у кухню. Відкривши холодильник, знову наївшись всячини та запивши порцією пінного пішов спати.

Через через декілька днів Михайло потрапив у стаціонар. Це було зовсім недоречно! На роботі не встиг здати проект, та це все трапилося напередодні скорочення. Він телефонував усім своїм знайомим, хто б міг допомогти йому, але у всіх були невідкладні справи.

– Тепер знатиму та прийму все до уваги! – опустивши плечі повторював Михайло, сидячи у коридорі.

Знову пригадав в останню чергу про колишню і те, що бачив її нещодавно в магазині. Сумніваючись все ж набрав її номер.

Через короткий відлік часу він вже був у себе вдома. Колишня дружина привезла Михайла, довела до квартири та зайшовши оцінила стан квартири, та холодильника, і пішла.

– От і чудово. – подумав Михайло, та заспокоївся.

За десять хвилин вона повернулася із двома сумками продуктів. Мовчки почала розкладати їх, простягла йому ще дещо з їжі і пішла.

Наступного дня колишня знову прийшла з каструлею борщу, не кажучи ні слова, навела лад у квартирі. Михайло було хотів на неї обуритися, але навколо було не те що безладдя, а це була квартира, в якій ніколи не прибиралося. Не втримавшись він все ж вимовив одну репліку:

– Досить вже тут ходити! – йому вже стало набридати щоденна присутність колишньої та її борщі.

– Я у відрядження їду на два тижні. Продукти принесла та порядок навела. А ти одужуй! – промовила жінка.

Все почало дратувати, особливо ця безпорадність та чотири стіни. А ще й додалося нестача коштів і скорочення на роботі.

– Зовсім не розумію її, – міркував він. – Я б не допомагав їй, навіщо вона пнеться! – сердився на жінку. – Ні, не у відрядження поїхала. На чергове побачення пішла, он як вирядилася.

Колишня, знову, відвідала Михайла через два тижні. Він навіть почав сам пересуватися. Його відвідували друзі та товариші.

– Життя почало налагоджуватись. Ось тільки одужаю і роботу почну шукати. – мріяв Мишко.

Потім почав згадувати колишню, навіть ім’я її пригадав. Спостерігав за нею у соціальних мережах та подеколи дзвонити вечорами. А згодом зрозумів, що знову закохався у свою колишню.

За декілька тижнів гроші скінчилися, тому Михайло, в черговий раз сердився на свій стан. Його непокоїла нога, ходити знову важко, а як дійти до кухні, не кажучи про щось інше. Продуктів немає і роботи також. Квартиру необхідно звільнити, потрібно іншу шукати, а сплачувати чим?

Один товариш запропонував, на декілька днів, до нього у гараж переїхати, бо додому не можна, він ж сім’єю та старенькою мамою живе.

Робити нічого, більше варіантів не було. Склавши свої скоромні він звільнив орендоване помешкання. Саша попереду ніс сумки з речами, а він позаду шкандибав.

Звісно ж, що там жилося не солодко. Телефон не оплачений, інтернету немає, вода із супермаркету. Рятувало одне – це перегляд старенького телевізора. Так він прожив там два дні.

Увечері прийшов товариш.

– Там твоя колишня каже, що може сплатити тобі квартиру на декілька місяців. Але гроші буде позичати, як видужаєш все повернеш сповна. Михайло погоджуйся! – з посмішкою вмовляв його товариш.

Все ж таки погодившись, він знову переїхав у свою орендовану квартиру. Почав записувати всі заборговані кошти, але цей список стрімко збільшувався. Разом і з ним збільшувалася неприязнь до колишньої, бо вона йому ще й допомогла з пошуком роботи.

– Ну, навіщо ти мені допомагаєш? Ми ж з тобою розлученні? – запитав Михайло, коли сплатив весь борг колишній. – Я ж тебе навіть по імені не називаю, бо воно мені не подобається.

– Так, я знаю, ти завжди його забував. – з посмішкою відповіла жінка. – Я колись твоїй мамі пообіцяла, що коли її не буде і тобі потрібна буде допомога, то я обов’язково допоможу.

– Авжеж, моя мама завжди турбувалася про мене. Дякую тобі за допомогу! – згадавши матір вимовив Михайло.

– Отже, ти вже видужав, роботу маєш, тепер сам упораєшся! – зробила висновок колишня. — У мене багато справ і особисте життя маю. За два тижні весілля, тому прощавай!

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page