Нещодавно свасі моїй зле стало. Вона старша від мене на добрих двадцять років, тож їй уже й догляд потрібен. Зять із невісткою біля мене живуть, то й сваху мою ми до себе забрали. Минув час і почала я помічати дещо дуже дивне.

Зять мій пізня і єдина дитина у своєї мами. Сваха моя і від мене старша на добрих двадцять років і зараз їй вісімдесят. останнім часом, усе частіше вона на здоров’я жалітись почала. Та й сусіди телефонували і казали, що бабуся сама не справляється уже.

Сіли, побалакали ми усі разом. Квартира не велика, усього дві кімнати, але окремі. Ну, що мали робити? Зять мою маленьку трішки розширив за рахунок балкону, зробив, ніби як і одна кімната, але зонував, що ми зі свахою ніби, як кожна окремий куточок свій маємо. Поїхав і привіз маму свою.

Зять із донькою моєю уже двадцять років у шлюбі. Маю я і онука уже підлітка, він у спортивній школі навчається, приїздить лиш на вихідні і то, якщо зборів не має. Доньці моїй з чоловіком пощастило. Антон – рівна, виважена і мудра не по рокам людина. Ліза моя – вітер, але поруч із ним і сама розсудливішою стала.

За роки, що ми усі разом проживаємо не чула я між ними ні слів кривих, ні реплік уїдливих. Люблять вони одне одного і бережуть. Дивишся і душа радіє.

А тут і сваха моя приїхала. Я з нею раніше не дуже спілкувалась, бо жила вона далеко, та й жінка вона не надто товариська. Мовчазна і ніби. як із висока на всіх дивиться. та то таке, аби дітям добре було.

Приїхала вона і стала я помічати, що вона до лізи моєї ставиться якось дивно. Ліза посуд помиє, а та пришкандибає перевіряти. Кличе доньку мою із кімнати і каже, що ось, узяла ложку а на ній розводи. ну і так по дріб’язку і до всього.

Ліза хліб придбає – не надто м’який, або навпаки – занадто. Сходить до аптеки, так те що вона принесе обов’язково буде не таке. Прямо смішно інколи.

А це чую, як сваха зятю на кухні жаліється, що Ліза їй щось дуже неприємне сказала і може пройти поруч і навіть не привітатись.

— По всьому бачу – зайва я їй тут. Оце сіла їсти, а вона каже, що фрикадельок я собі багато із супу поклала. А я ж лиш дві і все.

Заходжу дивлюсь на сваху і питаю. коли то було, бо ж я вдома увесь день і окрім “мамо і мамочко” від лізу у її адресу нічого й не чула. А та хапається за стіни і починає: “От бачиш і вона мене терпіти не може. А ти питаєш чому я сумна. Я одна а їх двоє. Скоро виставлять за двері”.

Мені дуже неприємно усе це чути у домі своєму. Зять почав усе частіше із донькою моєю стосунки з’ясовувати. та йому на маму жаліється. а він сваху захищає. Мовляв та старенька, слабка і беззахисна а ми намовляємо.

У домі постійна колотнеча. Усі ходять напружені і лиш сваха сидить і звисока на всіх подивляється.

Я розумію. що людина вона стара, але вже терпіти усе це сил не маю. Хату її в селі продано, тому іти їй нікуди.

Може стан у мене такий, але виходу із ситуації я геть не бачу. Може хто підкаже, як бути?

Раїса М.

Головна картинка ілюстративна.