Нещодавно я дізналась про те, що невістка моя допомагає своїй мамі. Не багато, там тисячу, чи дві щомісяця перекидає, але мене це зачепило. Справа в тому, що я уже восьмий рік на заробітках із чоловіком і білшу частину заробленого саме сину передаємо.
Коли ж я запитала у невістки, як так, то почула дуже дивне виправдання.
у нас син єдиний із чоловіком і відколи він на світ з’явився, ми своє життя йому присвятили. Богдан довгоочікувана і дуже любима у нас дитина, тож мав із малого віку все найкраще і освіту і одяг. Виріс він відповідальним, дуже розумним і справді хорошим мужчиною. Дивлюсь на нього і душа радіє.
Жили ми всі в селі, але для свого сина обоє хотіли кращої долі. Сестра чоловіка в Чехії багато років працює. тож ми до неї попросились.
На зароблені гроші придбали сину квартиру у місті, має він авто і дачу взяли не велику, адже столиця від нашого села таки далеко, а куди їм з друзями їхати на відпочинок?
Щомісяця ми допомагаємо молодій сіфм’ї. У нас двоє онучечок, тож є заради кого старатись. Вони у нас найкращі і співають і танцюють. нещодавно старшечка стала переможницею конкурсу краси серед дівчаток. Ми такі горді!
Ну а це я дізнаюсь, що невістка моя щомісяця мамі своїй кілька тисяч гривень передає. Ніби й не гроші, але мене це зачепило. То я мушу хати прибирати десь, аби заробити, а вона вдома і пенсію отримує і “допомогу”. Спочатку не мала наміру щсь невістці казати, але так уже себе накрутила. ну я ж тут заради неї і сина працюю, її мама тут до чого?
Одного разу прямо в неї запитала, як же так виходить. Чого я мушу ще й маму її годувати? У відповідь невістка моя здивовано протягнула, що та доромога не від неї, а від мого сина. Мовляв, він вирішив, що тещі важко жити на одну пенсію. от він і вирішив із сімейного бюджету не тільки гроші їй виділяти. а й продукти раз на тиждень купує.
Я мало не розплакалась. До сина. а він ще й сердиться:
— Мамо, у вас там все є, ви молодші і здоровіші за Карину Ігорівну. Та й не з ваших грошей я їй допомагаю, а зі своєї зарплатні. Вона мені така сама мама як і ти. ну невже б я тебе покинув маючи кошти, аби полегшити твоє життя. Так ти мене виховала?
Чоловік каже не зважати, адже ті гроші крапля в иорі, в кафе більше витрачаємо, але я ніяк заспокоїтись не можу. так, сваха старша і меше здоров’я має. але я чому її годувати повинна.
Як тепер мені бути просто не знаю. Що, припинити сину допомагати, але для чого ж тоді жити і трудитись? Та й онучки в чому винні?
І забути не можу і ради не дам.
Прошу у вас поради, як би вчинили на моєму місці. Може й справді змиритись?
Ольга Р.
05,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
