– Ти й так заробляєш дуже мало і маєш більше старатися. Тому я тобі свої гроші не дам і навіть не проси, – заявила вона йому.
Добре, що вони живуть не зі мною, а в квартирі, яку купив Роман, поки був молодший і ще їздив на заробітки.
А тепер у нього вже й здоров’я не те і вирішив, що цілком себе забезпечить тут, вдома. Наче йому й добре велося, поки він не зустрів Віту і не запропонував їй одружитися.
Все у них було добре, вже й донечці десять років і все Віту влаштовувало, бо ж вона ніде не працювала, а сиділа вдома, поки Роман працював за двох.
Але далі сина почало підводити здоров’я та й часи тепер такі, що не дуже й заробиш, бо за кордон не поїдеш, а тут, що заробиш, то те й треба на їжу пустити.
Але Віта нічого не хотіла чути, що вона має змінити своє життя та піти працювати.
– Я пробувала кілька разів шукати тут роботу, але так мало платять, що я вже й не знаю чи це вигідно. то я краще дочекаюся більш високооплачуваної роботи.
Чекала вона та чекала і от до того дочекалася, що вирішила з кумою поїхати за кордон.
– Ти, Романе, мене не забезпечуєш, то я сама на себе мушу заробляти! То до чого ти довів нашу родину, – ставить вона до нього претензії.
Ну, Роман її пустив за кордон, бо хай знає, як то гроші легко даються. Ми повністю справилися з усім, що треба – дитина в школі, сита і уроки зроблені, Роман працює, я прибираю і варю на них їсти. Так, я до них перебралася на ті три місяці аби помогти.
І я вам скажу, що ми дружно жили і все було добре, доки не вернулася Віта. Почала мені казати, що я все не так робила, не туди складала і взагалі зіпсувала їй духовку і тепер треба її «рік» чистити.
Звичайно, що я не такого чекала від неї, що ці місяці обслуговувала її чоловіка та дитину, але мовчки зібрала речі і поїхала додому.
Мар’янка була щаслива, що мама привезла їй подарунки, та й Роман зрадів, що дружина нарешті вдома.
І тут поїхали вони на закупи в супермаркет, набрали купу всього, бо ж є гроші і на касі вона й каже Романові:
– Плати, чого на мене дивишся.
– Я плати?,- здивувався син, – А ти грошей не маєш?
– Мої гроші, то є мої гроші, а ти це купив для дому, то й плати. Ти ж чоловік і годувальник в родині.
Роман пішов плямами, бо він не мав потрібної суми і прийшлося багато що відкласти, всі дивилися на це як на якийсь цирк, а Віта стояла, мов королева і не дала ні копійки.
– На наступний раз купимо, – відказала вона на німе питання касирки.
Звичайно, що вдома вже почалося, бо ж як так на людях таке робити?
– То є мої гроші і я їх заробила і я тобі ні копійки не дам. Ти маєш забезпечувати родину, якщо ти чоловік. а як ні, то є купа інших, які мають і гроші, і бажання!
Роман прийшов до мене і вже кілька днів живе тут і я стала на бік сина. Може, я вже не з того покоління, але найперше сім’я, а вже потім ти. Вона думає, що її там за кордоном хтось буде хапати? Думаю, що вона там собі когось знайшла і того так себе веде, бо жінка, яка хоче зберегти сім’ю, так би не вчинила. А ви як гадаєте – є у неї там хтось?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
