— Невже власну, невиправдану гордість ти готова поставити вище, за щастя сестри і її дитини, яка ще й на світ не з’явилась. Сам Єгор тебе ніколи не залишить, сама розумієш, доню. – каже мені мама, – Він тобі занадто багато чим зобов’язаний, але навіщо триматись за минуле? Відпусти чоловіка, дай сестрі побути щасливою.
Я стояла і вухам своїм не вірила. Це мені моя рідна мама говорить? Виявилось, що вони з татом не тільки знали про все, а ще й взяли на себе місію переконати мене відпустити власного чоловіка з “миром” і благословити їх з моєю сестрою, і це знаючи через що нам із Єгором пройти довелось.
З Єгором ми у шлюбі п’ятнадцять років як. Усе, як у звичайних сім’ях: і мирно жили і посуд літав, але одне залишалось незмінним – наше кохання одне до одного. Сім років тому Єгор не впорався з керуванням на слизькій дорозі. Ледь його спеціалісти з того світу витягли. Сказали, що жити буде, а от на те, аби ходив потрібно витратити чималі кошти. Ми були звичайнісінькою родиною, яка жила на зарплатню. Найбільший статок – наші діти. Жили ми в трикімнатній квартирі, що залишилась мені від татової мами, а я росла з вітчимом, ну і авто, яке не підлягало вже ремонту.
Я не вагалась – продала квартиру, придбала однокімнатну в передмісті, а всі отримані кошти вклала у те, аби поставити чоловіка на ноги. Не вважаю це чимось ненормальним, так вчинила б кожна. Обираючи між бетоном і здоров’ям чоловіка, я обрала чоловіка.
За ці роки Єгор таки оклигав. Ходить і працює, хоч значних фізичних навантажень йому і не можна. Ту квартиру ми здаємо, а самі виплачуємо іпотеку, яку оформили ще до війни, тож зараз ми всі у двокімнатній квартирі проживаємо.
Рік тому я помітила зміни у поведінці чоловіка. Він все частіше затримувався з роботи, став не уважним, гримав і був невдоволеним усім, що його оточувало.
Висновок напросився сам собою. Пішла я вся в сльозах до матері, аби пожалітись і попросити поради. Чоловіка я кохала і мені було важливо почути слова підтримки і розради. Ні про яке розлучення і мови тоді не було. Я просто хотіла вилити душу, а тут таке.
Не знаю, як тепер бути і як жити з усім цим далі. У нас з Єгором двоє дітей. Нас зрадили усі кого ми вважали рідними і близькими. Чи кохаю я досі свого чоловіка, чи готова я його відпустити? Дати відповідь на це запитання я не можу. Так само як не можу вмістити в собі те, що рідна мама все знала. Більш того, вона стала на бік сестри.
Як же ж жити далі? Що робити? Як бути?
Ангеліна П.
09,10,2022
