fbpx
Історії з життя
Незабаром Світлана зрозуміла, що при надії. Довелося зізнатися матері. Коли мама влаштувала вітчиму допит, він сказав, що Свєта сама йому проходу не давала

Мій брат повертався якось з відрядження, лив сильний дощ. Раптом на трасі побачив дівчину.

Він думав – зупиняти чи ні, тому що дістали дівчата, які часом стоять там не для того, щоб добратися додому. Місце було безлюдне, вирішив все ж зупинитися.

Я до неї звик

Дівчина сіла в машину вся промокла, брат накинув на неї свою курточку.

– Щиро дякую, – сказала дівчина тремтячим голосом.

– Що ж ти в такий час та ще під час дощу робиш на дорозі?

– Від батьків втекла.

– Що накоїла?

– При надії я…, хлопець кинув.

– І куди прямуємо?

– Не знаю поки. Втекла від безвиході. Буду вдячна, якщо ви мене підвезете до вокзалу, там можна сховатися від дощу і заночувати.

– Ну, ні, так діло не піде. Звичайно, батькам прикро, виростили красуню, а вона їм сюрприз за все хороше. Давай я все ж відвезу тебе додому?

– Ні, ні, я не поїду. Я боюся їхати додому.

– Що мені з тобою робити? Я ж не бездушний, щоб залишати людину в біді.

Жив брат один. Йому було тоді близько тридцяти, хотів свободи, з дівчатами гуляв.

Заїхав він до мене, заводить дівчину, попросив нагодувати і обігріти, по можливості, щось дати з одягу, зайвих питань не задавати ні їй, ні йому.

Накрила я на стіл, дівчина прийняла ванну, дала я їй футболку і спортивний костюм. Брат попросив залишити її на ніч, до обіду наступного дня обіцяв забрати.

Дівчина назвалась Світланою. Я поклала її спати, брат поїхав. Вранці він з’явився рано, поснідали і він забрав дівчину. Я зрозуміла, що вона при надії, тому що у ванній їй було погано.

Що думати – не знала. У брата багато було дівчат, міняв він їх постійно. Вирішила, що брат влип. Світлана почала жити у нього. Потім якось він розповів мені історію Свєти.

– Навіщо тобі все це? – запитала я брата, – невідомо хто вона, звідки, чия дитина, що там за батьки. Що ти будеш з нею робити далі?

– Я до неї звик. Готує вона добре, приїжджаю з роботи, людина жива в квартирі. Вона досить розумна. Не можу ж я викинути її на вулицю, куди вона піде? Може з’явиться дитина, батьки побачать онука чи онучку і пробачать.

Так Світлана жила у брата, нічого зайвого, як він говорив, чисто друзі. Він утримував її, вона платила йому турботою. Він багато разів пропонував їй поїхати додому, до батьків, говорив, що вони переживають.

Документів з собою немає, а їй в лікарню потрібно. Коли він почав наполягати, Світлана розповіла йому, чому вона не може повернутися додому.

Виявляється, її рідного батька не стало, мама вийшла вдруге заміж. Вітчим поклав око на Свєту, коли матері не було, чіплявся до неї, матері вона побоялася сказати.

Молода, всього 17 років. Вітчим діймав постійно, намагалася не залишатися з ним вдома. Незабаром зрозуміла, що при надії. Довелося зізнатися матері. Коли мама влаштувала вітчиму допит, він сказав, що Свєта сама йому проходу не давала, не знав, як від неї відкараскатись, ось так все й вийшло.

Мама чоловіка втратити боялася, почала все спихати на доньку, сказала, щоб забиралася з дому. Світлана від відчаю втекла.

Брат вислухав історію, сказав, щоб вона збиралася, поїдуть до батьків. Не треба боятися, він буде з нею. Потрібно забрати документи і одяг.

Вони поїхали, батьки жили в невеликому селищі в приватному будинку. Він взяв Свєту за руку і пішов з нею в будинок. Вітчим був один, побачивши у вікно брата зі Свєтою, перегородив шлях. Брат молодий і міцний чоловік, він взяв Світланиного вітчима за зябра підняв і притиснув до стінки.

– Світлано, проходь і роби, що тобі потрібно, не бійся.

Вітчим зашипів: «Зараз подзвоню в поліцію – сядеш. Забирай її і вали звідси».

– Замовкни, – сказав, брат і виштовхав вітчима на вулицю, – будеш гаркати, сядеш ти, разом зі своєю бабою. Скажи спасибі, що Свєта заяву не подала на тебе.

Світла зібрала речі, забрала документи і вони поїхали.

Незабаром Світлана стала матір’ю прекрасної дівчинки, жили вони разом, Брат піклувався про неї і про дитину.

Я так зрозуміла, що була там не тільки дружба, але одружуватися він не збирався. Були на боці у нього дівчата, він пропадав іноді з дому. Світла не раз бачила у вікно жінок в його машині.

Донька Світлани росла, назвали її Юлія. Дівчинка прив’язалася до брата.

Так вони прожили разом сім років. Юля пішла в школу. Брат любив її, як власну дитину. Вона називала його дядечко Толя. Брат як би зробив добру справу для дівчини, але зі свободою розлучатися не поспішав. Дівчинці пояснили, що це не її тато, справжнього її тата не стало.

Одного разу вони гостювали у мене, коли я вкладала дівчинку спати, вона попросила мене поговорити з братом, щоб він одружився з мамою.

Нашу розмова чув брат, він у цей час проходив біля дверей. Світлана мені зізналася, що закохалася в брата з перших днів, але не хотіла навіть виду подати.

Я пропонувала не раз братові узаконити стосунки, скільки можна ходити холостяком. Світлані і піти нікуди, якщо він знайде собі когось іншого.

Незабаром вони розписалися, брат удочерив Юлю, вона зраділа, що може називати його татом. Дівчинка просто чудо. Жили вони дуже дружно, Світлана була хорошою дружиною, дбала про чоловіка, як рідко яка дружина може піклуватися. Юля любила батька, більше ніж маму. Він був для неї всім.

Вона виросла, вивчилася, вийшла заміж. Батько для неї як і раніше найкращий чоловік у світі.

Якось вони посварилися зі Свєтою, він приїхав ночувати до мене. Сіли, випили по чарочці. Він сказав, що не шкодує що одружився, але Світлану ніколи не любив.

Була у нього жінка, яку він полюбив, коли Світлана вже народила дочку. Він не міг покинути Світлану напризволяще з дитиною. Вона хороша дружина і мати, вдома затишок, чистота і порядок, він знав, що вона його любить.

Зараз у нього є донька, хай не рідна, але тільки заради неї варто було одружуватися. На жаль, Свєта не змогла подарувати йому спільних дітей, не виходило. У неї були проблеми, шукали шляхи вирішення, але не допомогло.

Через час приїхала Світлана, зайшла в будинок, кинулася до брата:

-Толя, рідний, прости, я була не права. Прости нерозумну свою дружину. Брат обійняв її:

– Все добре, Свєтко, поїхали додому.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook