З самого початку наших стосунків з Пашею я бачила, що я не сподобалася його мамі. Звичайно, адже я з дитбудинку, майна у мене ніякого немає, рідні теж. Самотня, як берізка в полі. Але поки що ми просто зустрічалися, мабуть, свекруха думала, що є шанс на те, що не розпишемось. Ну а потім я відчула, що при надії, вже виходу не було. Паша узяв мене за дружину. Жити стали у його квартирі. Свекруха жила окремо.
Її щоденні візити до нашого будинку були неспроста. Приходила вона не як гостя, а як наглядач. Відразу ж бігла на кухню, дивилася, що я приготувала, пробувала, висловлювала свою “авторитетну думку”. Потім перевіряла спальню і як я прибрала там. Все було не так для неї. Вердикт щодня був той самий, що я не надто хороша господиня. Вона дозволяла собі голос підвищувати, а я стояла і слова мовити не могла. Це у мене ще з дитинства. Реакція така на вихователів була: стану як укопана і нічого вдіяти з собою не можу.
Але коли поруч був мій чоловік, вона поводилася дуже ніжно та мило. Ніколи не скажеш, що ця людина була зовсім іншою ще три години тому.
Не знаю, може то доля така, або все ж вона винна. Я була на п’ятому місяці, коли під час чергового її візиту мені стало зле. Отямилась я в стаціонарі. Там мені повідоми, що нажаль, я більше ніколи не стану мамою. Ні чоловік, ні свекруха мене не відвідували. Хоча ні, він прийшов. Ніби, чужа людина сказав, що подав на розлучення і приніс мені торбу з моїми речами. прямо туди в палату. Там і попросив не турбувати, адже хоче розпочати нове життя і дуже хоче стати татом.
Не буду розповідати, чого вартувало мені просто пережити те все. Дякувати Богу у стаціонарі зі мною розговорилась санітарочка старенька. Є ж такі люди на світі. Добрі і щирі. Вона мене до себе забрала. З ложки годувала і на ноги поставила. Її дорослі діти прийняли мене прекрасно. Не знаю за що мені таке щастя, але тепер у мене є мама, брат і сеста.
Але ще я маю родину. У мене чоловік і дві непосиди, які не знають спочинку. так! я мама і діти мої. Виявилось, що той діагнос потрібен був свекрусі, аби ми з першим чоловіком розлучились.
А він і досі самотній. Пише мені довгі повідомлення повні любові і каяття. Його мами не стало раптово і він лишився геть один. Каже, що на інших жінок і дивитись не може, просить повернутись, навіть готовий прийняти дітей від іншого чоловіка.
Але в мені уже немає нічого що б поєднувало з тією людиною. Шкода його? Так! Але не більше.
Головна картинка – pexels.
