— Ні, Петрівно, ти послухай, що у нас у хаті коїться. У них із сином інші вилки, ложки, які відрізняються від спільних. І якщо в раковині посуд лежить брудний, то Елла миє тільки свій та сина, а решту принципово залишає. Ось яка вона у нас принципова, моя невістка – зітхає Галина Семенівна
— Краще вже вам з нею жити окремо, адже не годиться так!
— Е-х, якби… Але поки що не можна… Сама ж знаєш… Ситуація зараз зовсім не підходяща. Якщо піду в неї на поводу, то й донька сама залишимося на вулиці.
У сім’ї Галини Семенівни і справді була ситуація не з простих. Галина виховала за своє життя двох дітей – доньку та сина, яким цього року виповнилося 29 та 23 роки. Сама жінка овдовіла кілька років тому. Діти отримали після батька спадщину – частки у батьківській квартирі. Порівну поділив чоловік за життя на дітей та на них із Галиною житлоплощу. Проживати на одній території було не в новинку – кожен має свою кімнату.
Тільки після того, як не стало чоловіка, дітей немов підмінили. І пов’язує Галина це із заміжжям сина. Щойно привів він у дім її, Еллу свою, одразу в хаті казна-що почалося. До цього вони з донькою вели справно господарство – ніколи не було непорозумінь, кому готувати, кому підлогу мити чи пилососити. А невістка виявилася не з простих – одразу свій характер показала.
— Що прямо з перших днів почала так поводитися – здивувалася Петрівна, округливши очі
– А як же! Спочатку встановила графік готування, але він зійшов нанівець – виходило, готував той, хто раніше додому приходив із роботи. Потім непорозуміння почалися через прибирання. А ось посуд – це її коронний номер– миє тільки за собою і ще за сином – а наш посуд ніколи й до рук не візьме. Ну, хіба так можна?
— Вона напевно королівського роду — вставила подруга, намагаючись заспокоїти Галину Семенівну
— Ну так. А у вбиральні та раковину, ванну вона теж не миє – навіть за собою! Я тоді розлютилася і запропонувала – заводіть собі з сином окремий посуд і холодильник у кімнаті. На продукти все одно не скидаєтесь. Але вона швидко знайшла відповідь – два холодильники на кухні не помістяться, а в кімнату, якщо ми з донькою хочемо, поставимо самі. І вилки притягла зовсім інші, навіть здається їх помітила, щоби з нашими не сплутати. Ось так то…
— А що Ромка? Він же син твій рідний, що ж не втихомирить він свою дружину?
— Син її любить до втрати пам’яті, мовчить. Сам миє все. Прибирає у квартирі теж він, Іноді правда готує і Елла, але рідко для всіх. І вилки миє лише свої.
— Ой, Галю, вам треба роз’їжджатися з нею, немає життя двом господиням на одній кухні!
— Ні, Петрівно, вона ж тільки цього й чекає. Вона швидко свою частку продасть і в іпотеку вкладе, а син платитиме. А ми з донькою, що на ці копійки собі купимо? Іпотек нам точно не бачити, як своїх вух – я вже стара, а дочка студентка ще. Хто нам дасть кредит? І що жити згодом в однокімнатній квартирі вдвох? Ну вже ні, я вже краще потерплю Еллу цю
— То як же її батьки? Пожили б із Ромою в них тепер. Не сирота ж вона?
— Там перехрестились і забули. Навіть на гостину не кличуть. Кажуть що вона тепер доросла жінка і у неї є своя сім’я. Я просила їх аби вплинули на доньку, але мама її мені так і сказала:«Бачили очі, що брали. Не знаю, в кого вона така, але ми хоч поживемо спокійно на старості.».
— От тобі і виростила сина. – зітхає жінка, – тепер у власному домі п’ятого кутка шукаю.
Головна картинка – pexels.
