Ні, сказати мені таке, коли я фактично роблю їм послугу, коли сиджу з їхніми дітьми. Ото вже мені пощастило з невісточкою, так пощастило, бо рідна донька мені б такого точно не сказала!

Мені до пенсії лишалося всього кілька років і я чесно скажу, що вже я втомилася ходити на роботу за копійки.

І я б синові й не сказала того, що сказала, але якось воно саме собою вийшло. Я не люблю лукавити і грати роль, що я щаслива бабуся, коли діти Максима геть невиховані і порядку не знають? Я пробувала робити зауваження і тоді вже невістка дула губи, що бабуся не любить їх, коли я просто хочу аби діти були навчені до порядку.

І ось з такими дітьми мене час від часу просить син сидіти, а потім невістка ще й невдоволена. І не дивно, що я на чергове прохання сина сказала:

– Та ви вже мені маєте гроші платити за те, що я ваших дітей і зі школи забираю, і з садочка, годую і уроки вчу. А я ще й на роботі працюю і мені, знаєш, Максиме, не двадцять років!

– То ми будемо платити, а ти ними опікуйся, – сказав син.

І я погодилася. Я подумала, що у мене на роботі й так не густо платять, але можу перейти на чверть ставки і таки дотягнути до пенсії і ще й тут мати гроші.

Отак я подумала і погодилася, все я встигала, я вам скажу, бо я з тих людей, що знають. Що мають зробити і не зважають на самопочуття і обставини.

І все було чудово до того моменту, поки Наталка не вирішила перейти на здорове харчування та не прикупила для цієї мети купу всілякої техніки – і тобі мультиварка, і тобі хлібопічка і ще й сушарка для фруктів.

Ну, я вже не можу з тими кнопками розбиратися, мені та інструкція ще й малими буквами просто не під силу. І ось щось я там нацикала, що та мультиварка не працює. Я не знаю чи то я натиснула чи діти, але хай вже буде, що я, але ж де мені таке сказати і як взагалі рот розкрився?

– Наталю, я там щось натисла і воно не працює, – сказала їй я, коли та прийшла з роботи.

Вона кинулася на кухню, щось там бурмотіла, натискала, телефонувала і вся така вийшла червона і каже мені:

– Ви зламали її і будете платити!

– Що?, – я вухам не вірила.

– Так, ми вам платимо гроші і як на роботі я щось зламаю, то маю за це платити. Тому ви теж на роботі і маєте заплатити за поломку!

Я руками сплеснула і пішла геть, не хотіла нічого починати говорити і, чесно кажучи, думала, що вона просто це так зопалу сказала. Але ж ні!

Вона вперлася, що я маю оплатити ремонт і це я дізналася від онуків.

– Тато сварився і сказав, що сам оплатить. А мама сказала, що ви нічого не розумієте і вона вам не довіряє виховувати дітей. Сказала, що вас звільнить.

Отак мені розповідали онуки про те, що Наталя говорила моєму синові. І я ще й не компетентна виховувати її дітей, та вони зі мною стали більш організовані, ніж з нею, коли вона лиш знає, що на кнопки в телефоні цикати. Але ви лише подумайте, що мене звільняють з роботи бабусі! Де це таке видано? І через що? Через якусь каструлю з розеткою?

Чи мені теж виставляти було їй рахунок, коли діти малі були і в мене не одну скатертину зіпсували та не одну тарілку збили? Виставляти їй рахунок, що я більше роблю по дому у неї, ніж вона, хоч я наймалася наче за дітьми глядіти, але на мені й прибирання, й готування? Що б ви зробили на моєму місці?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page