Мені до пенсії лишалося всього кілька років і я чесно скажу, що вже я втомилася ходити на роботу за копійки.
І я б синові й не сказала того, що сказала, але якось воно саме собою вийшло. Я не люблю лукавити і грати роль, що я щаслива бабуся, коли діти Максима геть невиховані і порядку не знають? Я пробувала робити зауваження і тоді вже невістка дула губи, що бабуся не любить їх, коли я просто хочу аби діти були навчені до порядку.
І ось з такими дітьми мене час від часу просить син сидіти, а потім невістка ще й невдоволена. І не дивно, що я на чергове прохання сина сказала:
– Та ви вже мені маєте гроші платити за те, що я ваших дітей і зі школи забираю, і з садочка, годую і уроки вчу. А я ще й на роботі працюю і мені, знаєш, Максиме, не двадцять років!
– То ми будемо платити, а ти ними опікуйся, – сказав син.
І я погодилася. Я подумала, що у мене на роботі й так не густо платять, але можу перейти на чверть ставки і таки дотягнути до пенсії і ще й тут мати гроші.
Отак я подумала і погодилася, все я встигала, я вам скажу, бо я з тих людей, що знають. Що мають зробити і не зважають на самопочуття і обставини.
І все було чудово до того моменту, поки Наталка не вирішила перейти на здорове харчування та не прикупила для цієї мети купу всілякої техніки – і тобі мультиварка, і тобі хлібопічка і ще й сушарка для фруктів.
Ну, я вже не можу з тими кнопками розбиратися, мені та інструкція ще й малими буквами просто не під силу. І ось щось я там нацикала, що та мультиварка не працює. Я не знаю чи то я натиснула чи діти, але хай вже буде, що я, але ж де мені таке сказати і як взагалі рот розкрився?
– Наталю, я там щось натисла і воно не працює, – сказала їй я, коли та прийшла з роботи.
Вона кинулася на кухню, щось там бурмотіла, натискала, телефонувала і вся така вийшла червона і каже мені:
– Ви зламали її і будете платити!
– Що?, – я вухам не вірила.
– Так, ми вам платимо гроші і як на роботі я щось зламаю, то маю за це платити. Тому ви теж на роботі і маєте заплатити за поломку!
Я руками сплеснула і пішла геть, не хотіла нічого починати говорити і, чесно кажучи, думала, що вона просто це так зопалу сказала. Але ж ні!
Вона вперлася, що я маю оплатити ремонт і це я дізналася від онуків.
– Тато сварився і сказав, що сам оплатить. А мама сказала, що ви нічого не розумієте і вона вам не довіряє виховувати дітей. Сказала, що вас звільнить.
Отак мені розповідали онуки про те, що Наталя говорила моєму синові. І я ще й не компетентна виховувати її дітей, та вони зі мною стали більш організовані, ніж з нею, коли вона лиш знає, що на кнопки в телефоні цикати. Але ви лише подумайте, що мене звільняють з роботи бабусі! Де це таке видано? І через що? Через якусь каструлю з розеткою?
Чи мені теж виставляти було їй рахунок, коли діти малі були і в мене не одну скатертину зіпсували та не одну тарілку збили? Виставляти їй рахунок, що я більше роблю по дому у неї, ніж вона, хоч я наймалася наче за дітьми глядіти, але на мені й прибирання, й готування? Що б ви зробили на моєму місці?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота