fbpx
Історії з життя
Нічого не думай, я його забирати з сім’ї не збираюся, — запевнила мене моя знайома. — Мене влаштовують стосунки, коли ніхто нікому нічого не винен. Нам просто добре разом, ми чудово проводимо час. Іноді до мене в гості заходить

«А я зустрічаюся з чоловіком, — замість «привіт» якось сказала мені моя давня знайома.

— Хоча, він одружений. Має двох дітей і навіть онука. Але, знаєш, мене такі стосунки цілком влаштовують».

Знайома давно вже розлучилася зі своїм чоловіком, син теж дорослий, живе окремо. Зрештою, її особисте життя мене мало б не стосуватися.

Але тільки такі випадки зараз чомусь стали вважатися нормою. Тобто ті, кого називають “іншими”, навіть не вважають за потрібне приховувати соціальний статус свого партнера. Для мене, людини з нормальною сім’єю і нормальними стосунками з чоловіком, все це виглядає трохи дико. Помітила, що сьогодні їх розлучницями вже не називають і загальний осуд їм не оголошують.

Навіть навпаки, я зі своїми осудами виглядаю більш дивною, ніж вона. Адже їй доводиться важче, бо вона самотня, живе на одну зарплату, навіть синові не допомагає, бо нічим.

«Нічого не думай, я його забирати з сім’ї не збираюся, — запевнила мене моя знайома. — Мене влаштовують стосунки, коли ніхто нікому нічого не винен. Нам просто добре разом, ми чудово проводимо час. Іноді до мене в гості заходить.

Ну, ти розумієш… Якщо чесно, мені з ним зручно: і з автомобілем допоможе, і з краном розбереться, раковину почистить, цвях заб’є. Коли почала ремонт робити, то не знаю, чи впоралася б без його допомоги! А ще — мені не потрібно збирати по квартирі його шкарпетки, прати одяг, прасувати сорочки, готувати і перше, і друге, і третє. Для цього в нього дружина є».

Ось так. У нас тепер бути самотньою — некомфортно. Довго вибирати партнера — не вітається, заводити нетривалі стосунки — засуджується. А зв’язок з одруженим чоловіком… «Це їхня справа», «Ще невідомо, яка ця дружина в нього. Тим більше, що ніхто його забирати не збирається…»

Інший момент, котрий мене зачепив найдужче. Якось прийшла до знайомої в гості. Почала захоплюватися новим ремонтом, новою шубкою, новим телевізором. Я про таке навіть мріяти не смію, хоча й живу у своїй нормальній сім’ї, щоправда, з невеликими достатками. Вона мені тільки підморгнула: «Треба шукати спонсора».

Мабуть, у нас різне уявлення про сімейні цінності та сімейне щастя. Засуджувати свою знайому не має сенсу, адже ми, виявляється, надто різні у своїх поглядах на життя. Жаль тільки, що зараз понад усе цінується одна здатність людини — вигідно прилаштуватися і не бути у програші.

Алла м. Вінниця.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook