Юля була відмінницею по життю. Вона працювала для хорошої оцінки, хорошої думки і хорошого ставлення. Для цього вона не покладала ні рук, ні сил. В Остапі було все абсолютно протилежне – за нього працював авторитет мами-викладачки і він міг собі дозволити бути собою – безвідповідальним, веселим і абсолютно щасливим. Класичний приклад стосунків відмінниці і двійочника.
Юлю притягувала можливість хоч раз повести себе так безвідповідально і без наслідків! Хоч разочок! Вони ж такі молоді, так солодко воркували вечорами під вербою, обвивалися руками і просили всесвіт продовжити ці миті вічно.
Без наслідків не обійшлося і, на превелике обурення мами-викладачки, потрібно було одружуватися. Коли в стосунки молодих людей з ногами і руками влазять батьки з обох сторін, то результат буде плачевним. Так і сталося, поки Юля без сну і відпочинку готувалася до захисту диплому, паралельно няньчачи донечку, то Остап вирішив, що доля не може його опутати так швидко сім’єю і поскакав до інших довірливих юнок.
Юля тяжко переживала таку зраду, бо для неї їхнє одруження було логічним продовженням тих ночей, сповнених віковічними і непорушними клятвами. Виявляється, що хтось не вивчив урок, і це була вона.
Нічого не зрозуміла Юля і тоді, коли Остап якось через роки три вернувся до неї. Це було щастя! Це була сатисфакція і абсолютна правильність її світогляду і поведінки: коли кохаєш так щиро, то пробачаєш так само щиро; коли чиниш правильно, то потім інші чинитимуть правильно. Вона ж все в цих стосунках робила правильно і кохала правильно.
Тільки почувши, що вона при надії, Остап знову здимів. В цій непростій ситуації, відмінниця Юля зробила єдино правильний вчинок: пішла виясняти в директора, хто де махлював на екзамені, бо вона все вивчила і має мати хорошу оцінку.
Так, вона пішла до батьків Остапа, щоб вони поставили їй хорошу оцінку, а йому двійку за поведінку і він має все відпрацювати і виправитися. Батьки взялися відпрацьовувати за любого Остапчика, бо тож їхня часточка і пояснили Юлі, що Остапчик до її дітей не має ніякого відношення і махлювала саме вона, одуривши наївного хлопчика, а все заради хороших оцінок і зв’язкам мами-викладачки. Тому, Юлечці заслужена двійка без права перездачі і влізання в їхню справедливу родину.
Юля не переосмислила свою сутність за один день. Ні. Вона довго переживала таку несправедливість. Не розуміла за що таке ставлення. Чому всі вони повелися з нею так. Вона народила дітей, а не грубі палітурки, які кинеш на полицю. Нехай вона їм не підійшла, але діти.
Юля вирішила для себе, що ніколи не буде ще раз перездавати цей екзамен. Так буває, що викладач хоче тебе завалити і якби ти не старалася, двійка неминуча. Ось так сталося, що їй трапилися ці люди. Вони її багато чого навчили, вони їй дали двох чудових ангеляток, які вона має виростити. Для цього мама має багато працювати, не покладаючи рук і не жаліючи себе. Життя для неї закінчилося як раз на тому параграфі, де міцно обіймаються і клянуться в любові. Перегорнула і досить. Нічого, що їй двадцять чотири…
Юлія Михайлівна працює в школі вчителем початкових класів. Її дітки в садочку під пильним поглядом мами, в якої вони живуть. Юлія Михайлівна підробляє ще й репетиторством, тому живуть вони доволі непогано. Як собі і обіцяла, жодного разу не звертається за допомогою до горе-татка, бо впевнена, що поведеться не як зібрана відмінниця, а як вересклива базарна бабунька.
Цю думку вона прокручує в своїй голові часто, особливо на початках. В її думках і мамця-викладачка і татко-начальничок. Коли кожного дня думаєш про одне і те ж, то через рік стає про це не цікаво думати, а через другий нецікаві стають і самі персонажі. Вони для неї існують в якійсь паралельній реальності, тому й начхати.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
