“Нікуди вони звідси не підуть, – стала я між сином і невісткою з онуками. – Так хочеш свободи? Он де двері”. Син довго стояв вражений, не в силах повірити своїм вухам. У той момент я вірила, що чиню правильно, хто ж знав, що життя моє повернеться отак

“Нікуди вони звідси не підуть, – стала я між сином і невісткою з онуками. – Так хочеш свободи? Он де двері”. Син довго стояв вражений, не в силах повірити своїм вухам. У той момент я вірила, що чиню правильно, хто ж знав, що життя моє повернеться отак.

Єгор з Мариною одружилися досить рано. Обоє ще були студентами, і хоч я була дуже проти того шлюбу, слухати мене ніхто не став. Жили спочатку в гуртожитку а вже як закінчили навчання, то переїхали до мене.

Квартира в мене маленька двокімнатна хрущівка, одна кімната прохідна. Звісно, було не дуже зручно але вони обоє вийшли на роботу, я вірила що щось вирішать з житлом. Та вирішили вони не з житлом, а з новим мешканцем у нашій квартирі. Так в мене з’явився спочатку онук, а потім онучка.

Не подумайте про мене чого, я дуже раділа і онукам, і з щастю сина, та добре бачила що Марина і Єгор не пара. Син у мене завжди був гуляй-вітер, а Марина дівчина тиха і спокійна. Ні сльозами ні вмовляннями не могла вона вплинути на мого сина.

Останній рік жили вони вже більше як сусіди ніж як подружжя, а потім син і зовсім почав з дому пропадати і все частіше ночувати у “друзів”. Я не раз з ним розмовляла вмовляла не руйнувати родину, адже підростають діти, та він і мене чути не хотів. А одного дня і відбулась ота неприємна сцена.

Єгор прийшов додому та не сам, поруч нього стояла білявка.

– Знайомся, мамо це моя нова дружина Ольга. – ошелешив він нас усіх.

– Нова дружина? А ми куди? – запитала невістка зверхньо.

Видно, що саме існування Ольги її не дуже здивувало, напевне вона вже про неї знала.

– А вам попутного вітру, – сказав син відчинивши вхідні двері.

От тоді я й не дозволила йому виставити Марину з дітьми. На той час її батьків вже не було на цьому світі. Залишилась у неї хата в селі. Та що вона там буде з двома дітками робити? Ні роботи, ні школи, там не було.

Того дня мій син разом з Ольгою гордо вийшли в двері, а Марина залишилася з онуками жити у моїй квартирі. Ох, чого я тільки не наслухалася від родичів і знайомих? Яких тільки люди мені порад не давали. Одні схвалювали моє рішення, інші казали, що гірко пошкодую. А я була впевнена, що вчинила вірно.

10 років прожили ми під одним дахом з Мариною, аж доки одного дня вона не зібрала свої речі і не заявила що їде до сестри за кордон.

— Жити є де, роботу мені сестра знайде, навіть, школа українська для дітей поруч. Чого мушу тут сидіти?

Тоді я обійняла її, благословила, провела на вокзал, і повернулась у порожню квартиру.

А нині я одна однісінька. З невісткою спілкуємося але все рідше і рідше. Онуки телефонують, але вони далеко ні з ким елементарно чаю попити, або свята відзначити. Намагалася відновити стосунки з сином та він з Ольгою і чути про мене не хочуть.

У другому шлюбі у мого Єгора троє діток, 15-й рік вони вже разом. Мабуть, Ольга знайшла до нього підхід, а може, то і була Єгорова доля, та кажуть мені знайомі, що змінився мій син до невпізнання.

І кожного вечора сидячи в порожній квартирі я ставлю собі одне єдине питання: а чи вірно я тоді вчинила?

Як думаєте?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page