– Зводить-таки життя, як тільки забажає, правда? – казала з усмішкою Ніна, дивлячись на Олену та Максима, які трималися за руки. – Тільки вдумайтеся: майже тридцять років!
Зустріч випускників перетворилася на справжнє свято емоцій. Серед усіх історій одна викликала найбільше захоплення – та, як двоє колишніх однокласників віднайшли одне одного через стільки років.
Олена вже давно не навідувала рідне містечко. Відтоді як переїхала до великого міста, вона лише зрідка поверталася додому на свята. Чоловіка в неї не стало ще десять років тому, донька виросла й оселилася зі своєю сім’єю в іншій країні. Усі навколо твердили: “Вернися додому, тут усе твоє, рідне”.
Але Олена вагалася. Життя у великому місті вже стало для неї звичним, а найбільше її тримав на місці – онук Данило. Коли її однокласниця Лариса зателефонувала з несподіваною пропозицією, вона все ж замислилася.
– Олено, в нас зустріч випускників! Уявляєш, майже всі підтвердили, що приїдуть. Ми організуємо вечірку в нашому старому клубі. Ти просто мусиш бути!
– Навіть не знаю… – сумнівалася Олена. – Це ж стільки всього залишити тут…
– А ти подумай! Хіба не хочеться побачити колишніх друзів? Згадати молодість, потанцювати під музику юності? Хіба часто таке у житті буває!
Рішення прийшло раптово. Олена витягла із шафи свою улюблену сукню, але зрозуміла, що хочеться чогось нового. У бутику, куди вона зазирнула, продавчиня підібрала їй елегантну темно-зелену сукню, що вигідно підкреслювала її фігуру. До неї – стильні чобітки й аксесуари. “Хай там як, а на зустрічі я мушу виглядати на всі сто”, – вирішила вона.
Коли Олена зайшла до зали, серце затріпотіло. Деякі обличчя вона впізнала одразу, інші змінилися до невпізнання. Але загальна атмосфера була такою, ніби й не минуло тих трьох десятків років. Тільки й мови було про минуле, перше кохання та юнацькі мрії.
– Ти пам’ятаєш Максима? – запитала Лариса. – Він завжди біля тебе крутився.
– Звісно, – усміхнулася Олена. – А що з ним?
– А ось і він!
У той момент Олена відчула, як серце пропустило щонайменше один стук. Максим стояв біля дверей і усміхався. Його погляд одразу знайшов її. Сивина й зморшки не змогли сховати того юнацького блиску в очах. Він підійшов і сказав:
– Я давно сподівався, що ця зустріч колись відбудеться.
Після вечірки Максим запропонував прогулятися. Вони йшли засніженими вулицями, де колись проходило їхнє дитинство.
– Олено, я завжди шкодував, що не наважився сказати тобі… ти була моїм першим коханням.
– Ой, Максе, – засміялася вона. – То було так давно…
– Але я досі пам’ятаю.
Вони розмовляли до самого ранку. Згадували, ділилися історіями, і що більше говорили, то більше розуміли, що життя, попри всі складнощі, привело їх туди, де вони мали бути.
Олена повернулася до міста не сама. Максим вирішив провести її й познайомитися з донькою. Вони домовилися, що він допоможе їй з переїздом назад у рідне місто.
– Тридцять років – це багато, але не занадто, щоб почати все спочатку, правда?
Олена лише кивнула, стискаючи його руку.
