Ніна чекала поки підстрижуть Янусю. Перукарня була з дешевеньких, ще з тих, від яких несе совком. Але тут було дешево, тому можна й потерпіти, що навколо не дзеркала і ремонт. А підстригти дитину під каре, багато професіоналізму не треба. Навіть, вона її стригла не завжди косо, але в перший клас треба йти з гарною зачіскою. Мимоволі поправляє хвіст з каштанового густого волосся. Їй зачіска ні до чого – зав’язала гумкою і побігла, дешево й сердито. Добре, що ще нема сивини і не треба фарбуватися.
Роззирається на інших клієнток і виокремлює стареньку бабусю, якій накручують кучері. От на старості років хоче бути красунею, усміхається до себе, ще дід ревнувати буде. Знову приглядається до жінки і зауважує, що вона не з тих пань, які все життя проробили при якійсь посаді, холені і леліяні. Досить скромно вбрана, просить трохи прилакувати кучері і йде на вихід, забирає кравчучку на візочку біля Ніниних ніг. Ніна бачить таких бабусь по дорозі на роботу, вони розкладають на газоні вазони з алое чи фіалками, якісь старі книжечки, ложечки, старі ляльки чи плетево. І ця пані не з розкоші чи браку спілкування цим займається. Вона так виживає, але при цьому не хоче жертвувати своєю зовнішністю… Ніна ошелешено дивилася на своє сіре відображення в вузенькому дзеркалі.
Коли прийшли додому, вона не викидала цю жінку з голови. Дивилася на себе в дзеркалі, приглядалася до зморшок, до очей, ледь підведених тушшю, до шкіри, що не чула про косметолога. Коли вона на себе плюнула? Забула, що вона гарна, забула, що вона жінка? Тепер вона лиш мама і дружина. І все. Вона ніколи не буде тією старою пані, яка в свої за сімдесят хоче бути красивою. Коли вона перестала хотіти бути привабливою?
Колись для цього не треба було зусиль. Вона була гарна і без косметики, тай яка то була косметика? Обсипалася з вій і очей через кілька годин. Вона була дочкою вчителів, тому з грошима теж було не дуже, але вона не відчувала цього. Що мама купила – те й добре. Тай така ситуація була переважно в усіх. Це тепер женуться за модою. А тоді якось бог милував.
В університеті зустріла кохання і вийшла заміж. Життя тільки починалося. Вони працювали вчителями в одній школі, жили в батьківській квартирі і все було просто чудово.
А потім народилася Януся. В щасті час летить швидко і не розумієш, що для краси вже треба докладати зусиль. І грошей. Останнього якраз і не було. Чоловік почав буркотіти, що йому важко утримувати сім’ю, що вона лиш те й робить, що тратить гроші, які він так тяжко заробляє. І вона, як любляча дружина, почала менше тратити. Треба поберегти коханого чоловіка, бо він стомлюється, що ж вона буде вимагати від нього більше? Ні, вона економитиме на собі. Так, як вчила мама.
Ніна навчилася майстерно скуповуватися на гуманітарках, тільки домашня їжа і ніяких витрат на кафе і так далі. Ніякої дорогої косметики, салонів, процедур. Її чоловік і так її кохає. Потім вийшла на роботу і одразу відчула ту прірву, яка була між економною нею і неекономними ними. В косметичці з’явився один олівець для очей, тіні і туш. І цим нехитрим чином вона змагалася за пристойний вигляд. На щастя, одяг з секондів вивітрювався через декілька прань.
Чоловік теж не розкошував, слід віддати йому належне, він так само тягнув скромну лямку, як і вона, і не помічав цього. Звичайно, вона ловила його погляд на ефектних жінок, що проходили повз, злилася, але нічого не говорила. Вони жили в скромності без бажань. Ніби давно покинули цей світ, а в них оселилися тіні, які скромно їдять, п’ють, ходять на роботу. Вона й не звертала на це увагу до сьогодні.
Щось в ній заворушилося, давно приспане і забуте, заоскомило, задряпало, застукало. Може, пора вже жити?
Автор: Ксеня Ропота.
Фото автора cottonbro: Pexels.