fbpx
Історії з життя
Нова знайома подзвонила у двері нашої квартири уже наступного ранку. Буркнула щось про несправний телефон вона заскочила в квартиру. Ми й опам’ятатись не встигли, як пані пробіглась по кімнатам і почала засипати питаннями. Ми ледь встигали відповідати, але як виявилось, це був лиш початок вистави

Переїхавши в довгоочікувану «двокімнатну», ми спочатку не знали ні сусідів по майданчику, ні сусідів по будинку. Купували «з нагоди», нашому ріелтору закинули в базу терміновий варіант за заниженою ціною.

З першою познайомилися з однією з дворових активісток, вірніше познайомилася з нами вона:

– Ви нові мешканці? А мене тітка Катя всі звуть, я на два поверхи вище живу, якщо що потрібно – звертайтеся, я тут все знаю!

Ми стримано подякували, теж представилися, і хотіли відкланятися, але не той варіант! Тітка Катя з якоюсь особливою цікавістю почала розпитувати про те, за скільки придбали житло, хто був ріелтором, нотаріусом під час оформлення, де працюємо тощо.

Відв’язатися від цікавої особи ми змогли хвилин за десять. Її явно не влаштовували наші невизначені відповіді, їй хотілося знати більшого і в деталях

Очевидно, тітка Катя наступного дня зайшла не просто так. Зателефонувавши, у двері вона попросила налаштувати їй телефон, але, вручивши телефон чоловікові, рвонула вглиб квартири з «інспекторським» оглядом. Знову посипалася купа питань, цього разу про ремонт, меблі, чому в кімнаті тільки диван стоїть.

Ми з чоловіком відповідали загальними фразами і через раз. Пані була вельми невдоволена, тому питання ставали все цікавішими і цікавішими. Тут уже чоловік не витримав і підморгнувши мені почав розповідати таку казку, що я почувши ледь не плакала від сміху.

Ми з його легкої руки ледь не сиротами стали. От просто на квартиру ледь нашкребли, тому у такому стані і купили. Нічого в нас немає і нічого ми не маємо. От ледь не заплакав. тітонька ніби аж зблідла. Вискочила, ледь телефон не забувши. Ми посміялись і забули.

А наступного ранку у двері подзвонили. Це була та сама тітонька Катя з підносом повних духм’яних домашніх пиріжків. Потім до наших дверей потягнулись сусіди, ще і ще. Кожен щось ніс. Одна коврик на підлогу принесла, інша мікрохвильовку, ще й сормляться, просять вибачення що не нове. Мовляв, що можемо і чим можемо.

Нам стало так незручно. Відмовляємось, намагаємось пояснити, що ми пожартували, але всі розуміюче кивають головами і все одно несуть.

Звісно, усі речі ми повернули. Потім зібрали сусідів на новосілля і пояснили усю ситуацію, вибачились. Посміялись. Але з завдяки цій ситуації ми зрозуміли одне: нам не тільки з квартирою пощастило, а й з сусідами. Цей під’їзд з якогось дива зміг залишитись дружним. Сусіди ходять одне до одного на гостину і вечорами збираються за столиком у дворі, аби поспілкуватись і відпочити у великій компанії. А те, що ми спочатку сприйняли, як настирливу цікавість, виявилось щирим занепокоєнням.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page