Мені здається, кожна жінка мріє про велике кохання і сімейне щастя, і я не стала винятком. Тому коли мій молодий чоловік запропонував вийти за нього заміж, я не зволікала з відповіддю. Підготовка до весілля і саме торжество пройшло як один момент, що абсолютно нас не засмутило. Адже ми вже не були дітьми, тому і сімейне життя приносила нам задоволення.
Двоє абсолютно різних людей, з абсолютно відмінними поглядами на життя, ми ідеально уживалися на одній території. Всі наші друзі дивувалися, як такі різні люди змогли стати сім’єю? А ми стали. І прожили щасливо три роки. Багато подорожували, непогано заробляли, а непорозуміння через різні темпераменти, додавали в наші відносини запалу.
Через деякий час почалися розмови про дітей. Ми обидва були не проти, але на рішучі дії все ніяк не наважувалися. Доля вирішила все за нас, і з чергової поїздки я повернулася, відчуваючи себе інакше. Списавши на втому з дороги і акліматизацію після подорожі, звернулася до спеціаліста тільки через два тижні. «Ви чекаєте дитину» – фраза, яка принесла велике щастя і в той же час неймовірну розгубленість.
Мій чоловік з мужністю витримав усі випробування мого нового стану, переводячи в жарт всі мої капризи і причіпки. Він чекав цієї дитини, і любив його як ніхто, навіть тоді, коли малюк був ще в мені. Начитавшись різноманітної літератури, я дуже переймалась, як вплине на чоловіка період очікування малюка, і перші півроку після його появи. Чи не зіпсуються наші відносини, не пропаде інтерес. Адже саме про це попереджають всі бувалі матусі? На щастя, такі проблеми обійшли нас стороною, дитина тільки скріпила нашу сім’ю, він став прекрасним батьком, який допомагав і підтримував мене у всьому.
І ось вже дитині 10 місяців, здавалося б, побут вже налагоджений, а можливі негаразди давно позаду, і я зважилася поїхати на кілька днів на ювілей до сестри. Ну а далі все сталося як в серіалі, я повернулася на день раніше, так як батьки подарували сестрі путівку на відпочинок, і вона відлітала вже на наступний день. І хоча я ніколи не сумнівалася в чоловікові, жіноча цікавість узяла верх, і я вирішила не попереджати чоловіка про своє раннє повернення. Як відчувала, довгонога красуня з його роботи лежала в нашому ліжку. Хоча мій суджений і клявся, що це було помилкою і більше ніколи не повториться, я розуміла, що «це» вже відбулося, і змінити нічого не можна. Того ж дня я в чому була повернулась до мами. І ось пройшов місяць, і не було ще жодного дня, щоб мій чоловік-зрадник не приїжджав, і не просив вибачення.
Так неприємно відчувати себе зрадженою. Як він так міг? Після всього того, що ми пройшли разом. Як може один вчинок перекреслити роки щасливого сімейного життя? Він клянеться, що помилився, що усвідомив і жити без мене і нашого сина не хоче. Але чи варто пробачити чоловіка? А якщо я постараюся забути цю зраду, хто мені дасть гарантію, що це не повториться?
Знаю, що зрадив один раз, зрадить вдруге. Але чи варто через свою образу залишати сина без люблячого батька? А, якщо я пробачу, чи зможе душа жити спокійно, знаючи на, що здатен мій чоловік.
Допоможіть! Можливо хтось таке проходив? Я вже геть заплуталась і не розумію, як вчинити правильно!
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
