fbpx
Історії з життя
«Ну а що? Щиро кажучи, набридло все. Ще й родичі дружини, які приїжджають із села щотижня. Жодні вихідні не проходили так, щоб не було когось у гостях. От у Лариси взагалі немає родичів. І зустрічає вона мене з посмішкою, а не з проблемами, як дружина», – думав Ігор

Лариса чмокнула Ігора в щоку:

— Пам’ятай, ти мені обіцяв!

— Пам’ятаю, пам’ятаю, — Ігор обійняв тендітну фігуру дівчини. — Все, все, я піду. Бо знову залишуся.
Двері зачинилися, і Ігор, не чекаючи ліфта, побіг сходами вниз. Він цілу дорогу прокручував у голові варіанти «останнього слова» дружині.

«Можна так. Ти перетворилася на домашню квочку. Подивись на себе. Якась незрозуміла зачіска, завжди в старому халаті, завжди всім незадоволена, завжди заклопотана домашніми справами. Ми ж нікуди не ходимо. Ти навіть книжки припинила читати. Тебе цікавлять лише серіали. Мені набридло так жити, я не хочу опускатися до твого рівня», — репетирував Ігор свою промову.

«Ну а що? Щиро кажучи, набридло все. Ще й родичі дружини, які приїжджають із села щотижня. Жодні вихідні не проходили так, щоб не було когось у гостях. От у Лариси взагалі немає родичів. І зустрічає вона мене з посмішкою, а не з проблемами, як дружина», – думав Ігор.

Потім трохи замислився і вирішив: «Ні, так із дружиною розмовляти не варто. Скажу, що покохав іншу і серцю не накажеш. Тому йду від неї. Квартиру ділити не збираюся, живіть із дітьми. Так, діти. Їм теж доведеться все пояснити. Син уже великий, шістнадцять років. Йому головне, щоб комп’ютер був, а от Тетянці.».

Доньку Ігор любив, вона єдина, кому він не хотів би завдавати клопоту. Їй треба буде якось все пояснити. Вона, звичайно ж, виросте та зрозуміє батька, а зараз.

Від спогадів про доньку Ігорові стало так тепло на душі. Він згадав, як приніс її додому, вона так кумедно морщила лоба і цмокала губами. Як повів її в перший клас. А потім їли морозиво у парку. Тепер їй уже десять років, а вона й досі його маленька дівчинка.

Ігор зайшов у квартиру, роззуватися не став. Зараз скаже усе дружині і піде, не чекаючи на реакцію. На подив у квартирі було тихо. Донька не вибігла зустріти батька, ну це й на краще. Він зараз не готовий до спілкування з нею. Зазирнув у кімнату до сина, його не було біля комп’ютера. Пройшов на кухню.

Дружина сиділа на табуреті спиною до дверей, її плечі здригалися. Син стояв поруч, обіймаючи матір. Ігор вже було подумав, що хтось його випередив і розповів про Ларису, тепер розбірок не оминути.

Син підвів голову:

— Мамо, тато прийшов.

— Ти де був? Я тобі півдня телефоную. Завжди, коли ти потрібен, тебе не знайти, — сказала дружина і заплакала в голос.

Батько кивком спитав у сина, мовляв, що трапилося?

— Тетянка, наша Тетянка, — заголосила дружина.

У Ігора ніби обірвалося серце:

— Що, що сталося?

– З Тетянкою трапилося лихо. Якийсь недороблений шумахер мало не відправив її на той світ,— сказав син. Вона зараз під наглядом спеціалістів і до неї нікого не пускають.

Ігор підійшов до дружини, обійняв її:

— Вибач вибач вибач. Я вимкнув телефон на роботі та забув увімкнути. Ходімо на диван, я тобі крапель накапаю. Як же так сталося? Ні ні. Зараз не кажи. Заспокойся. Поїдемо до неї завтра зранку. Тетянка видужає, обов’язково видужає.

Вони сиділи в обіймах одне одного на дивані. Дружина заспокоїлася і задрімала. Ігор подумав: «До біса ту Ларису? Тут моя родина, мої діти. А Тетянка видужає, обов’язково видужає».

Чоловікові на телефон одне за одним почали надходили повідомлення. Він видалив їх та заблокував номер телефону Лариси.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page