Наступного дня після візиту мами мого чоловіка, я сиділа за комп’ютером, коли мій мобільний телефон радісно завібрував. На екрані висвітилося ім’я «Оксана». Це була сестра мого чоловіка, Андрія, моя зовиця. Я знала, що цей дзвінок – початок розшифровки “оперативної інформації” з родинного штабу.
Я відповіла, намагаючись, щоб мій голос звучав максимально безтурботно, попри те, що я була виснажена безсонними ночами.
— Привіт, Оксано! Рада чути. Як ти? — запитала я.
Оксана не стала ходити навкруги. Її голос, зазвичай дзвінкий, тепер звучав особливо заговорyницьки, ніби вона ділилася державною таємницею.
— Привіт, Ларисо! Я тут, можна сказати, за гарячими слідами. Мама щойно дзвонила. Скажи мені, як на духу: це правда, що ти тиждень не мила посуд?!
Я відірвала погляд від монітора, на якому мерехтів складний макет, і глибоко зітхнула. Я уявила обличчя Оксани — повне подиву, з легким натяком на осуд, щоправда, прихованим за маскою «турботи».
— Тиждень? Оксано, ти перебільшуєш. Три чи чотири дні, може. І що ж тебе так вразило? — я намагалася перетворити це на жарт, але не дуже вийшло.
— Ну, Ларисо, розумієш. Мама ж людина дуже акуратна. Вона розповіла, що на плиті стояли якісь залишки, а в мийці була така гора тарілок, що вона навіть не знала, з чого почати. Вона приїхала, щоб просто посидіти, поговорити, а вийшло, що провела весь час, наводячи в тебе лад!
Я відчула, як у мені підіймається хвиля справедливого обурення, але не через зовицю, а через те, як легко моя праця перетворюється на родинну плітку.
— А що, мама забула тобі сказати, чому я була така зайнята? — я підвищила голос, — Чи вона не згадала, що Андрій зараз у відрядженні, і я тут сама з цілим світом замовлень?
Оксана раптом притихла.
— Вона казала щось про твою роботу, так про якісь термінові справи. І що ти виглядала, наче щойно встала. В піжамі, вся заглиблена у себе. Вона подумала, що ти занедужала. Але вона також натякнула, що, мабуть, ти не прибирала у квартирі відколи Андрій поїхав.
Я усміхнулася, і цього разу моя усмішка була цілком щирою. Я згадала, як Олена Миколаївна тихо пішла, а потім, як фея-хрещена, навела порядок.
— Оксано, послухай. Ти знаєш, що я не ідеальна господиня. Але я — відповідальний фахівець. У мене виник форс-мажор: я взяла одразу три великі проєкти. Аби все встигнути, я спала по кілька годин на добу. Кожен із цих проєктів — це гарантія того, що ми зможемо спокійно виплачувати нашу позику за квартиру. Зривати терміни — це просто неприпустима розкіш для нас. Тому так, я жила останні дні в робочому режимі. І я хочу тобі сказати ось що.
Я зробила паузу для драматичного ефекту.
— Я тільки щойно перервалася, щоб тобі відповісти. І я зараз зателефоную твоїй мамі і подякую їй. Вона — справжній скарб. Вона побачила, що я втомилася, що я на межі виснаження, і замість того, щоб читати мені моралі, тихо прибрала всю ту «гору посуду», як ти кажеш, і навіть приготувала мені вечерю. Я маю сказати, що мені дуже пощастило з моєю свекрухою.
Оксана на тому кінці дроту ніби завмерла.
— Правда? Вечерю? Я навіть не знала. Мама сказала, що просто трішки навела лад.
— Саме так. І тепер я можу спокійно допрацювати свої проєкти. А ти передай мамі, що як тільки я закінчу, то запрошу її на свій власний, абсолютно чистий, бенкет.
Я попрощалася з Оксаною, відчуваючи невелику перемогу. Родинний «конспіративний трикутник» спрацював, але не так, як, можливо, очікувала зовиця.
Мене звати Лариса. Ми з Андрієм одружені вже п’ять років, і наші стосунки з його мамою, Оленою Миколаївною, завжди були рівними, я б сказала, злегка прохолодними, але коректними. Андрій — улюблена дитина, і це накладає певний відбиток на її ставлення до мене.
Єдина, але постійна, її звичка, яка мене трохи насторожувала, це обговорювати мої деталі життя зі своєю донькою, Оксаною. Може, це просто потреба поділитися, але Оксана, маючи активний характер, завжди прагнула уточнити мамині «новини» у мене. Таким чином, у нас сформувався своєрідний, як я його називала, «конспіративний трикутник».
Дні три тому ми домовилися з Оленою Миколаївною про зустріч.
— Ларисо, я давно тебе не бачила, — пролунав її спокійний голос у телефоні, — хочу просто заїхати, попити чаю, побалакати. Ти ж, мабуть, не дуже зайнята?
— Олено Миколаївно, звичайно, приїздіть! — відповіла я, уявляючи, як накрию гарний стіл, — Буду дуже рада!
Я планувала порадувати її чимось вишуканим, може, спекти пиріг. Але життя внесло свої корективи. Я працюю у сфері фрілансу, займаюся графічним дизайном і версткою. І хто працює у цій сфері, той мене зрозуміє: буває, місяцями ти сидиш у тиші, а потім на тебе, немов снігова лавина, звалюються термінові замовлення.
Саме так сталося й цього разу. Буквально за годину після розмови зі свекрухою мені «впало» три (!) дуже важливі та об’ємні проєкти. Вони вимагали абсолютної концентрації та швидкої роботи.
— Ось тобі й час на чай, Ларисо, — іронічно подумала я, занурюючись у детальне вивчення технічних завдань.
Поки я заглибилася у вир роботи, зустріч з Оленою Миколаївною просто вилетіла з моєї голови. По-перше, три проєкти одночасно — це вже сам по собі форс-мажор. По-друге, аби встигнути у терміни, мені доводилося спати не більше двох годин на добу.
Зривати терміни — це найгірше, що може статися з фрілансером. А нам з Андрієм, поки ми виплачували велику позику за нашу квартиру, це було просто неприпустимо.
Мій робочий куточок, розташований у кутку вітальні, став моїм світом. Я працювала, не звертаючи уваги на те, що відбувається навколо. Усі мої думки були зосереджені на кольорових палітрах, шрифтах і макетах.
У цей час, на жаль, я зовсім не дбала про порядок у квартирі. Посуд просто збирала у мийці. Благо, на нашому весіллі нам подарували стільки сервізів, що чисті горнятка для кави завжди були в запасі. Те саме стосувалося і тарілок, і каструль. Я доїдала залишки того, що приготувала напередодні, не витрачаючи часу навіть на розігрів. Це було моє робоче, вимушене життя.
У результаті, на кухні виросла ціла «скульптура» з немитої посуди, а в кімнатах панував «творчий» безлад. Але це мене не засмучувало, бо головне — мої проєкти успішно рухалися, і це було справжнє задоволення.
Ситуацію ускладнювало те, що мій чоловік, Андрій, саме поїхав у важливе робоче відрядження. У його присутності я б, звісно, намагалася підтримувати хоч мінімальний лад. Але тепер мене нічого не стримувало від повного занурення у роботу.
Я сиділа в піжамі, з волоссям, зав’язаним у недбалий пучок, і з окулярами, які вже стали невід’ємною частиною мого обличчя. Так мене застав післяобідній час, коли моя «комп’ютерна страда» була в самому розпалі.
Раптом пролунав дзвінок у двері. Я підскочила, і тут мене осяяло: Олена Миколаївна!
Я подивилася на себе: піжама, нерозчесане волосся. Я поглянула на мийку, на стіл, заставлений паперами та горнятками. Це був справжній тихий жах. Жодної приготовленої їжі, лише залишки мого вчорашнього «перекусу».
«Робити нічого», — вирішила я і пішла відчиняти.
Побачивши мене, Олена Миколаївна вражено зупинилася на порозі.
— Ларисо, дитино, що з тобою? Ти хвора? — її голос був сповнений щирого занепокоєння, і в ньому не було жодної нотки осуду.
— Олено Миколаївно, вітаю! — я ледь усміхнулася, — Ні, я не хвора. Просто.
В цей момент на комп’ютері пролунав різкий сигнал вхідного виклику. Це був замовник, який вимагав термінового уточнення деталей. Я не могла пропустити цей дзвінок.
— Вибачте, Олено Миколаївно, це дуже важливо! Я мушу відповісти. Проходьте, будь ласка.
Я кинулася до комп’ютера, залишаючи свекруху наодинці з моїм «хаосом». Я пам’ятаю лише, як я активно обговорювала з клієнтом терміни та кольорові рішення, а Олена Миколаївна нерішуче заглядала у вітальню, де я працювала. Побачивши, що я цілком поглинута процесом, вона тихо віддалилася.
Через деякий час я почула якісь звуки з кухні. Я думала, вона просто вирішила собі чаю заварити і, можливо, прибрала за собою те горнятко, яке знайшла. Я не надала цьому великого значення, продовжуючи розмову з іншим замовником.
Коли я нарешті завершила останній дзвінок, було вже близько півночі. Мої очі були сухі від втоми, а голова гуділа. Я вирішила, що мені терміново потрібен міцний, гарячий напій.
Я зайшла на кухню і просто завмерла. Це було диво. Уся гора немитої посуди зникла. Мийка сяяла чистотою, а тарілки та чашки були розставлені на своїх місцях. Стіл був протертий. І найголовніше: на плиті стояв великий чавунець, накритий рушником, із запашною, щойно приготовленою гречаною кашею, а поряд — сковорідка з апетитними, щойно підсмаженими котлетами.
Під ним була невелика записка, написана акуратним почерком Олени Миколаївни: «Їж, дитино. Ти виснажилася. Подзвониш, коли відпочинеш. Не переймайся».
Я відчула, як тепло розливається у мене всередині. Це був акт доброти та розуміння, який коштував більше, ніж тисячі слів.
Було вже надто пізно, щоб телефонувати й дякувати, тому я, з’ївши з величезним задоволенням цю смачну вечерю, знову кинулася до своїх проєктів. Наступного дня, як я і передбачала, пролунав дзвінок від Оксани, і відбувся наш гострий діалог, який перетворився на моє невелике тріумфальне виправдання.
Після розмови з зовицею, я, як і обіцяла, одразу набрала Олену Миколаївну.
— Олено Миколаївно, я щойно прокинулася і побачила! — я не могла стримати емоцій. — Ви — справжній ангел-охоронець! Я навіть не знаю, як вам дякувати! Я була така втомлена, що не звернула уваги, коли ви прибирали!
Вона засміялася у слухавку, і цей сміх був теплим і щирим.
— Ларисо, не переймайся. Я бачила, що ти на межі. Я знаю, як ти багато працюєш. Я ж розумію, що не завжди можна все встигнути. Андрій би засмутився, якби побачив тебе такою виснаженою. Це ж нічого. Посуд не вовк, а ти — насамперед людина. Головне, щоб ти все встигла по роботі.
— Ви зробили мені такий подарунок! І вечеря була просто неперевершена!
— От і добре, — сказала вона лагідно.
Так, моя свекруха має цю не дуже приємну звичку — ділитися своїми спостереженнями з донькою. Але вона не робить із моїх недоліків драми. Навпаки, вона завжди готова допомогти, коли бачить, що я потребую підтримки. У цьому випадку вона не просто «здала» мій безлад, а тихо прийшла на допомогу.
Це ще раз довело мені: родинні зв’язки можуть бути складними, але якщо в основі лежить щире бажання підтримати, а не осудити, то вони стають нашою справжньою опорою.
Головна картинка ілюстративна.
