Ну ось не знаю, як реагувати на все те що побачила коли була на гостині у сина. Це ж треба було так довго не женитись, щоб отаку дружину знайти. Чоловік сміється і каже, аби я перехрестилась і забула. А я не можу. У мене прямо душа не на місці.
Моєму сину сорок п’ять. До цього часу він не мав дружини і жив біля мене з чоловіком. Він дуже роботящий у мене з дитинства. у всьому допомагав і тоді і зараз. але з особистим життям усе в нього якось не складалось.
От так щоб жити з кимось. Ні разу у нього такого не було. Зустрічався, приводив кількох дівчат до нас на знайомство. Але я от погляну на них і одразу розумію – не пара вони. От відчуття у мене якесь таке, що не будуть вони разом. Так чесно сину і казала. Ми з ним завше відверті одне з одним були. Поясню йому чого у нього з цією панночкою нічого не складеться, то так же воно з часом і виходить. Розходився з усіма.
Приходить потім до мене і каже:
— Як ти, мамо, все наперед бачила. Я ж і не помічав за нею такого, а ти мені очі відкрила.
Ну а минулої осені він на заробітки поїхав. У Карпатах вони будиночки для відпочивальників будували. Там він і оженився без мого благословіння. Що там за жінка я й не знала і не бачила. Мене дуже хвилювало те, що у неї є троє синів маленьких, яких мій син фактично, роститиме як батько.
Не могла вибратись до нього дуже довго. То чоловік занедужав то я не могла підвестись, а це вже зібралась і купивши квиток без попередження рушила на гостину, аби поглянути на нове життя сина без прикрас, так би мовити.
Впустив мене у дім син. Здивувався звісно, але я більше. Він мене у фартусі зустрів, саме вареники з хлопчаками ліпив. Заходжу і бачу картину: мій син, який зроду віку до тіста не підходив, ліпить вареники разом з трьома дітьми. Далі більше. Він стіл гарненько витер, усе прибрав і ще й до приходу дружини у домі пропилососив. Це я ще мовчу про господу яку він попорав.
Марина, а саме так звуть мою новоспечену невістку, працює у магазині місцевому. Додому вона о дев’ятій прийшла. Син мій їй черевики з ніг зняв, на кухню ледь не на руках заніс. Їсточки насипав, чаю заварив, та ще й пішов у ванну воду набирати, аби вона після роботи відпочила. Дивлюсь, невістка після себе, навіть тарілку зі столу не прибрала. Встала, подякувала і пішла на годину у ванну ніжитись.
Думала, може це один день так, ну поки я в гостях. Але я там два тижні була. Сина свого не впізнавала просто. Він і холодці варить і борщі і супи. Дітей у садок і в школу водить, уроки з ними вчить. А ще встигає за чималою господою дивитись. А Маринка коли вихідний був у неї, лиш пил змела і шила щось на замовлення цілий день. До плити і не ставала. Коли ж я запитала, що ми на вечерю готуватимемо вона лиш здивовано на мене поглянула:
— Ми? Вибачте, але чоловік там усе для плову підготував. Він у нього такий смачнезний виходить. Я не вмію, так як він готувати. Та й тісто у нього на пончики уже розведене. Кухня то його стихія, я туди не лізу.
А я сиджу і от прямо через силу себе мовчати прошу. «Кухня не її стихія». Та я так побачила за той час, що у домі тому її “стихії” і немає ніде. Все син, все сам. Не витримала. Узяла квиток додому раніше. Бо вже не могла просто на життя сина дивитись. Але найприкріше, те, що він і не помічає, мій синочок, нічого. Ходить усміхнений, дітей і дружину видно що любить щиро. Тому й мовчала я. Бо як би мені прикро за нього не було, але бачила, що він тим усім дуже задоволений.
Приїхала додому і місця собі не знаходжу. Аж сниться син мій на кухні у фартусі. Уже стільки разів думала подзвонити, побалакати з ним, пояснити, що так не мусить бути, але чоловік спиняє. Йому взагалі мої переживання не зрозумілі. Говорить, якщо син щасливий, то й я рада повинна бути.
А я не задоволена зовсім. Думаю все ж поговорити з сином, але щось мене спиняє. Набрати його, чи все ж чоловік правий?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
