Мама – літня людина, на пенсії, але продовжує працювати (торгує на ринку посудом). Я працюю в офісі з 8 ранку до 6 вечора. А дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною (нашому синові рік і 3 місяці).
Приходимо з матір’ю з роботи додому, а вдома…
Ну от скажіть мені, чим займається молода сильна жінка вдома з дитиною? Речі пере пральна машинка, обід готує мультиварка, продукти в наявності є – он, холодильник під зав’язку набитий. Всього-то роботи: підлоги помити, речі в прання кинути, сантехніку відчистити, вечерю приготувати. Ну і дитя, звичайно, доглянути: погодувати, пограти, помити, переодягнути.
Вдома застаю дивну картину: дружина лежить на дивані, син в заляпаний сорочці крутиться поруч, вечері немає, зате пральна машина під зав’язку повна… Моя дружина залипає в телефоні.
— Що на вечерю? — запитує мама, роблячи круглі очі.
— Картопля відварена! — дружина підривається на кухню, — Зараз підігрію.
Не знаю, як раніше жінки справлялися з усіма справами: моя мама, наприклад, перед тим як піти на роботу, готувала на всю сім’ю обід і вечерю, а прийшовши додому, прибирала і прала до пізньої ночі – і це з двома маленькими дітьми на руках! Таких жінок, як моя мама, вже немає – в цьому я мав жаль переконатися.
Мама сумує вечорами, каже, що не про таку невістку мріяла все життя. Я, звичайно, її розумію: на старості років хочеться допомоги, а тут таке… Сам винен, поквапився з вибором. З дружиною намагається не розмовляти – вона відразу розповідає, що теж втомлюється.
Ну чому вона може втомитися, сидячи вдома? Їй би на роботу вийти, попахати як моя мама – може, навчилася б цінувати те, що має? Просто моя дружина — лінива, ні до чого не пристосована, вона і мізинця моєї матері не варта. Шкода, що таких як моя мама, зараз немає: я був би найщасливішою людиною у світі…
До слова, Свєтка серйозно посварилася недавно з мамою – тепер не розмовляють. Свєтка благає мене з’їхати на орендовану квартиру. А як я орендую квартиру – у мене машина в кредиті, а інших коштів поки немає.
— Я сама буду платити за квартиру, —говорить дружина, — У мене гроші на дитину є і трохи відкладених грошей — впораємося, навіть іпотеку можна взяти, я скоро на роботу вийду…
Я відразу пояснив дружині, що маму свою напризволяще ніколи не покину. Вона мене одна виховувала, не доїдала, все віддавала, щоб краще у мене було: велосипед, фотоапарат, потім машину допомогла купити. І я її повинен зараз на когось проміняти? Ні, ні за що! Не так вона мене виховала!
Я оголосив дружині, що вона може йти на всі 4 сторони. А за дитину я ще поборюсь. Стоїть он, речі збирає. Нічого, їй лякатися корисно: може цінувати почне маму і мене. А поки хай у тещі поживе, може, за розум візьметься …
Андрій, 34 роки.
Світлана до Андрія так і не повернулася – взялася за розум, як він і хотів. Влаштувала дитину в садок, сама вийшла на роботу, взяла в кредит невелику однушку в центрі міста. Поки там йшов ремонт, жила у батьків. Через два роки вона щасливо вийшла заміж, незважаючи на прогнози колишньої свекрухи ( “Кому потрібна жінка, яка підлоги мити не вміє”). Івана Андрійовича тепер виховує інший чоловік. Виховує як свого. Дитина росте в атмосфері взаємоповаги та любові, бачить приклад здорових стосунків. Справжнього батька він називає дядьком Андрієм і бачить тільки по вихідних і великих святах. А Андрій щасливий по-своєму: він живе в одній квартирі з ідеальною жінкою – і тепер у нього вдома завжди чисті підлоги і свіжі сорочки. Ось тільки порожньо якось… Але це нічого, правда?
Автор – Aйша Iдрісова.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
