fbpx

Ну от як із донькою вийшло? Мариночка моя, хоч і дуже розумна і симпатична і зросту не високого, але чогось усе не могла знайти собі пари.

Ох і зять, не приведи Господи! Знаєте, як важко доні моїй було пару знайти, а тепер так само важко з рук збути. Такі у нас негаразди, що в пору сісти і плакати.

Ми люди інтелігентні і дуже виховані, це я вам так одразу кажу. У спір я вступаю ну дуже рідко, хіба як уже до краю мене доведуть, але то рідко таке буває. Однак, якщо вже трапиться, то за себе постою, бо я людина така, принципова. Я ж за правду завжди.

Ну от як із донькою вийшло? Мариночка моя, хоч і дуже розумна і симпатична і зросту не високого, але чогось усе не могла знайти собі пари.

Воно ж як? Хіба хто погляне на скромну і спокійну? А вона не вміла ні зачіски, ні макіяжі робити. Ну і одяг я не могла їй придбати такий, як нині – модний. Ну та й де того кавалера шукати, якщо вона все більше вдома та вдома. З роботою ж ніяк не щастило.

Маринка хоч і мала дві вищі освіти, однак влаштуватись ніде не могла. Вона і мову іноземну знала і економіст талановитий, але більше двох місяців ніде не затримувалась. То зарплатня із її то освітою смішна, то колектив такий, що мусила звільнятись.

А це, прийшов до нас столяр двері нові у вітальню вставляти. Маринка йому і кави подала і котлетками свіжими пригостила. Готує ж вона, ой як смачно! Дивлюсь, а той столяр уже й крутиться коло неї. Узяв у неї номер телефону, то вже наступного дня вона і на побачення побігла.

Ну як же я раділа такому зятю. Заробляє гарно дуже, та й мене в квартирі усе переробив. Я доню одразу попросила розпитати його звідки то він і хто його батьки. Виявилось, що хоч і з села, але тато із мамою люди шановані і мають і дім і трактор і землю свою.

За рік уже й одружились. Я одразу їм ключі від квартири мами своєї віддала.  Там квартиранти жили, ремонт уже років із сорок не робився, але молоді були і тому раді.

Ну а що? Я квартиру а зять хай ремонт робить. Йому ж там жити, як не як. Батько його і брат приїздили на поміч. Можна ж було і так жити, але вони самі захотіли відремонтувати, я ні слова не казала.

То вже вони і паркет поклали і стіни рівняли і сантехніку міняли. Рік ото все виносили і наново робили. Усі двері і вікна дерев’яні, на сучасні замінили.

Однак, такі “дзвіночки” неприємні почались зі сторони зятя. Донька мені все частіше жалітись стала на нього. То йому вечері немає, то будить її, аби вона сніданок приготувала. А потім почав докоряти уже тим, що вона у домі не пропилососить, а чи посуд не вимиє.

А знаєте, як важко матері сльози дитини бачити? Я ж не витримала, пішла із ним поговорити. Кажу от так і так, чого ти на неї, бідосю, напосідаєш? Немає вечері, то що руки погубив стати і зварити? А як побачив каструлю, а чи сковорідку із тарілками, то важко вимити? Ну правда, чого дитину чіпати?

Але балакати із ним була марна справа. Давай він мені казати, що Маринка вдома сидить, та що він працює. Ну вже коли він її шматком хліба став попрікати, то я вже й не витримала:

— Тільки за те. – кажу, – Що ми тебе у свою квартиру жити впустили, ти довіку вдячний повинен їй бути. Бо де б ти був, якби ми тебе не пригріли.

Знаєте, я би змовчала, але коли вже така справа, то чого і не сказати правду, аби знав місце.

Слово за слово, а там ще й Маринка підійшла. Коротше, сказав мій зять, що ноги його більше у тій квартирі не буде і що жити він із такою дружиною і тещею не збирається:

— Бавте свою доню до пенсії, бо нікому окрім вас то не під силу. Мийте посуд, годуйте, одягайте і будіть о четвертій дня, а я вмиваю руки. Все. Досить.

Ну то я за його речі і за двері. Ще що Маринка знала де лежить, то винесла на сходовий майданчик. Бо ж як усе, то й усе. Аби й духу його поруч не було.

Поїхав він того дня, а вже за тиждень таке почалось… Бачте, тепер ми будемо компенсувати вартість ремонту, адже у нього кожна копійка була порахована і на все, навіть на шпателі, були чеки. Та так він усе закрутив, що справа ж геть не в нашу користь повертає.

От дехто жінкам і квартири і авто лишає, а тут, он як. Ну нічого, я впевнена, що Маринка моя зустріне достойну пару у житті, бо ж справедливість повинна існувати і за такою невдачею точно буде щастя.

Хіба ж ні?

Пропонуємо вам підписатись на наш канал у Youtube де ви можете прослухати ще більше цікавих історій:

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page