fbpx
Історії з життя
Ну що ти знайшла в цьому Мишкові? Подивися, вони як і ми все життя з копійки на копійку перебиваються. Інша справа Володя, – батько йому вже і машину купив і будинок он чекає

На дачу я їздила через два села і історію цю почула в автобусі. Молода дев’ятнадцятирічна дівчина кохала хлопця. Обоє були з села і жили в скромних сім’ях. Вони зустрічалися давно і дуже кохали один одного.

Але якось посварилися, – Маринка втомилася від невизначеності, Міша ще вчився, залишилося півроку, а їй в медучилищі взагалі тільки два місяці і випускний, а потім вже робота в медичному центрі. А що потім? Як все буде? Де жити? А він все мовчить і серйозно так: «Маринко, давай навчання закінчимо, «відірвемося» від батьків… працювати почнемо. Все у нас буде».

Та ще й мама підливала масла в вогонь: «Ну що ти знайшла в цьому Мишкові? Подивися, вони як і ми все життя з копійки на копійку перебиваються. Інша справа Володя, – батько йому вже і машину купив і будинок он чекає». Маринка мовчала – сумно все це було. Вона приїхала на останньому автобусі і тут біля зупинки побачила не Мішу, як завжди, а Володю.

«Привіт», – весело сказав він, – «Далі їздиш автобусами?» «Так, як бачиш», – відповіла Маринка. «А хочеш завтра тебе на своїй новій машині відвезу?», – запитав її Володя. «А у тебе що права є?», – якомога веселіше запитала дівчина. «Питання двох днів. Дурниця залишилася, – водіння здати і все буде. То я вранці заїду?», – наполегливо запитав Володя. «Ну, заїжджай», – повільно і якомога холодніше відповіла Маринка.

Він встав рано, протер і так чисту нову машину і радісно посвистуючи, що «втер Мишкові ніс», почав одягатися, – нові джинси і сорочку. Маринка побачить його, нарешті оцінить, що не прогадала. Був ранній ранок, Маринка уже зібралася на навчання, було якось сумно через Михайла, вийшла за великі важкі металеві ворота, що відокремлюють їх двір від вулиці, стала біля них, підняла голову і тут-же побачила машину і Володю за кермом.

Під’їзд до її дому був коротким і вузьким через товсті старі тополі. Вона стояла біля воріт, а він сидів в машині. Вона вирішила: “Перша не піду, хай вийде і запросить». А він вирішив: “Ага, хоче, щоб під’їхав ближче. Зараз, Маринко». Натиснув на газ, мабуть не розрахував, машина рвонула вперед і втиснула Маринку в ворота. Що було потім годі й описувати. Знадобилися роки, щоб поставити Маринку на ноги, але поруч весь цей час був Мишко, а не багатенький Володька. За Володьку, як зазвичай, все “порішав” батько.

А матір Марини довго розкаювалася, дивлячись, як її порада відкраяла добрячий шматок життя у доньки і тихо раділа, що Мишко виявився багатим на доброту душевну.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook