– Ти сама винна, – казала мені подруга, коли я застала її в своїй спальні, – Від хорошої жінки чоловіки не гуляють, а ти сама рукою на себе махнула, не цікаво йому з тобою навіть словом перекинутися. А чоловік твій гарний і цікавий, то вже краще я ним скористаюся. Ніж хтось чужий.
І як вам поворот, бо я, чесно кажучи, трохи ошаліла.
Чоловік ховав голову, а я розуміла, що давно треба було від нього піти, ще, коли вперше дізналася, що він гуляє. Але тоді діти були малі і я думала, що одна їх не потягну.
А тепер вони вже одружені, то чого я маю це терпіти?
– Ромчик сам подасть на розлучення, – вела далі подруга Надя, – І не думай, що зможеш його втримати, бо ти мені не конкурентка!
Ох, аж смішно стало, наче вона його втримає.
Зібрала речі і поїхала до батьків в село, за майно я ще позмагаюся і хто його знає, чиє буде зверху.
Поки відбувався весь той процес я жила з думкою – чого я швидше це не зробила? Так, не є приємним жити зі зрадником, але від людини з якою ти стільки років ділив все, чути слова на суді – дуже не просто.
Виявляється. Вони були в його душі теж стільки років і він просто користався мною, як служницею безкоштовною, а тут прийшлося платити.
Квартиру я продала і виділила його четвертину, вклала в ремонт хати і поїхала відпочивати на солоні озера. Стільки навколо краси, а я жила з Романом, Господи, нащо Ти так людей засліплюєш?
Знаєте, я там не зустріла ніяку нову любов, але мене приємно збадьорило, що в свої роки я ще викликаю зацікавлені погляди і це дуже приємно, адже я так звикла до того, що я лише мати та дружина-служниця, що давно перестала уявляти, що я жінка. Якщо мені зустрінеться гідний чоловік, то я готова до стосунків, навіть якщо це буде звичайнісіньке залицяння. Я так цього спрагла!
Час йшов і через три роки «подруга» зателефонувала з посилом, що її не так зрозуміли, вона просто оступилася, а я її викреслила з життя.
– Ми ж з тобою стільки років дружили, то чого якийсь чоловік і, зауваж, не найкращий, має стати між нами? Ми, жінки, маємо триматися одна одної.
– А що таке, Надійко, зрадила тобі твоя самовпевненість? Ти ж казала, що все сама зможеш, все пройдеш з ним, єдиним і неповторним. А я маю зникнути, бо ж «нуль»?
– Та що зопалу не скажеш, теж мені згадала. Ти теж мені багато чого наговорила і що? Давай забудемо і будемо пам’ятати тільки роки дружби між нами!
– Та я б радо забула,. але не хочу. Знаєш. Без тебе та Романа якось аж на душі легше, то чого я маю знову вас собі в серце запихати і думки?
Може, є люди, які легко пробачають і забувають, та й Бог вчить нас прощати, але я не хочу аби ці люди були в моєму житті. Може, це не по-християнськи, але я не хочу їх пробачити навіть у такий святковий переддень Різдва.
Та й є у мене чоловік і хоч я в ньому впевнена, але недооцінювати Надію не варто, адже вона вже показала себе в усій красі. Максима прийняли мої діти, ми щасливі разом тим тихим спокоєм, коли приємно навіть мовчати поруч.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
