fbpx

Ну знаєте, коли ти дитині все віддаєш і ще й в борги заходиш, то почути таке ніхто не хоче. Я того ж дня зібралась і пішла до свахи на розмову. А та навіть і не думає каятись. Куди? Давай мене повчати

Ну знаєте, коли ти дитині все віддаєш і ще й в борги заходиш, то почути таке ніхто не хоче. Я того ж дня зібралась і пішла до свахи на розмову. А та навіть і не думає каятись. Куди? Давай мене повчати.

У нас Маринка одна і довгоочікувана доня. Ми із чоловіком усе вклали у свою дитину і освіту дали прекрасну і квартиру їй придбали дорогу, хоч за неї ще й досі виплачуємо гроші.

Вважайте, зять наш прийшов на все готове у її дім, бо все вже було і придбано і зроблено. Ні серветки ні виделки, нічого він не вклав і не придбав.

Ну, але ми не рахували, раділи, що доня має сім’ю, чекали онуків. Зять працював, донка також не байдикувала. Проте, ми з чоловіком усе одно молодій сім’ї допомагали: от збудемо биків, то й їдуть вони на відпочинок, а чи купують техніку яку дорогу.

Машина, знову ж, у кожного своя. Зять, ніби як придбав сам, але всі розуміють, що якби ми продукти не привозили і не давали молодим щомісяця грошей, то навряд би він склав із своєї зарплатні на таку дорогу.

Ну, але, я повторюю, ми не рахували, а раділи, що все у них гарно складається і сім’я хороша. Онук коли з’явився, то щастю нашому меж не було. Уже ми із дідом утричі більше почали працювати, бо ж наш онучок повинен мати тільки краще.

З появою малюка донька в декрет пішла, хоч я й просила не робити того – могла б я з малюком бути. Та от Маринці дуже хотілось отих радощів материнства і щастя бути молодою матусею.

Звісно, у сім’ї грошей на одну зарплатню менше стало, але ж і ми допомагали і зять працював. Я думала, що все добре і Маринці на все вистачає. Та де?

Телефонує вона мені якось і хлипає в трубку – чоловік знову приніс якісь крихти із зарплатні. Виявляється, молода мама живе фактично на те, що ми й даємо, а от зять додому лиш тисяч п’ять і віддає.

— Він завжди свекрусі гроші давав. Бачте, у неї зарплатня мала. Але поки я працювала, те не відчувалось, а тепер як бути? прошу його приносити додому більше, а він говорить, що у нас і так все є, ще й невдоволений. що я підіймаю ту тему.

Мені аж зле стало. То ми і на харчі, і на комунальні, і на обновки, а зять на всьому готовому і маму годує?

Мусила я їхати з села до свахи “на гостину”. Заходжу і одразу бачу, що нам до цієї пані далеко, бо там і кавомашина стоїть і кухонний комбайн, підлога нова і стелі натяжні скрізь. Але коли ми знайомились перед весіллям, того і близько тут не було – скромна квартирка матері одиначки.

— Не інакше, як з роботою вам пощастило? – починаю одразу, бо ж так мене вразило те, що побачила.

— З сином. – відповідає та і дивиться на мене звисока і горда собою.

Ну а як покликала вона мене на чай, то я мало вже не плакала, бо ж і чашки порцелянові і ложечки новенькі і скатертина на столі не із дешевих. Торт прямо свіженький мені із холодильника дістала і я ж про візит не попереджала, вона його собі на втіху придбала.

Мені і шматок у рота не пішов, бо я розуміла звідки на те гроші у свахи. Не втрималась і запитую, а чи не совісно їй от так брати у сина суми великі знаючи, що у нього жінка із дитиною малою і витрат утричі більше стало. Ми от навпаки, на собі економимо – все молодим, а як вона може ще й у них брати:

— Треба вміти дітей виховувати, – каже вона мені голосом учителя. – Бачте, ви свою так виховали, що до скону чутимете “Дай”, а от мій, як тільки першу гривню власну заробив, так одразу ж “мамо, на”. Так що ваші питання не до мене, свахо, а до доньки вашої.

Їхала я додому глуха і німа від почутого. Бачу, що після нашої розмови і моїх прохань бути скромнішою, нічого не зміниться і сваха усе одно буде жити як жила.

От як бути у цій ситуації? І залишати дитину без допомоги я не зможу і годувати сваху не хочу.

Як би ви вчинили на моєму місці?

You cannot copy content of this page