Ну, звісно ж я набрала невістку, бо ж як не набрати, якщо вона із сім’ї пішла? Почала її совістити, сказала, що так не можна і вона повинна повернутись, а та винною мене у всьому зробила. Бачте, тільки моя вина у тому, що вона бачити мого сина більше не хоче.
У мене один син і я, як і кожна мама, дуже переймалась його долею. А він і гарний у мене, і совісний, і трудолюбивий, а от все ніяк не міг долю свою знайти.
Хіба вам можу переказати, як мені було, коли у подруг уже по другому онуку, у декого вже й розлучились діти, другий шлюб, а мій все один, та один? Подалась до ворожок, а ті мене заспокоюють і кажуть, що зустріне він свою долю.
Зустрів, але в 45. Олесі 30, була заміжня, діток не мала. Гарна пара, приїхали, познайомились, то прямо мені відлягло, бо я добре бачила, що таку пару варто було і почекати.
Жили вони у міській квартирі Олесі, хай і однокімнатна вона, та все ж житло своє. Син мій працював, вона також. Ну а я вже й рада, вже й господарства більше узяла, бо було для кого дбати. Город у сусідки забрала, бо ж треба було що в торбу скласти як в місто передавати.
От тільки не все я встигала, тому і мусила просити молоду сім’ю до мене на поміч. Таки, як вдвох із невісткою, то й швидше все прополоти і посапати. А як картоплю садити то пісня прямо – дві лопати і я собі кидаю за ними.
Та не довго я тішилась, бо почала помічати дещо не хороше у відношенні невістки до мого сина. От, ніби ж гарна дівчина і все добре, а як син мій із друзями на риболовлю планує йти за звичкою старою, так вона прямо в обличчі змінюється:
— Знаю ту рибалку, – каже, – Минулого разу без риби і вудок тебе до дверей притулили і пішли у туман друзі. А взимку мусила тебе на санях забирати від річки. Сидиш удома, бо нам треба ще дрова скласти.
Ну знаєте? Тут і пам’ятник слово скаже, а що вже про маму казати. От я звикла свого сина боронити і тут не мала наміру рота тримати закритим:
— Трудиться п’ять днів, сидить там у місті коло тебе, а тепер і вийти до друзів, відпочити права не має? А дрова складати усього й нічого, самі впораємось. Іди, -кажу сину, – відпочивай, бо скільки того життя?
Син пішов а Олеся речі узяла і на автобус, мені і слова не сказала, що то в неї за справа така була термінова. А вже за десять хвилин син заскочив у дім і поїхав за Олесею. Таки не дала вона йому нормально відпочити.
Та хіба тільки раз? Приляже відпочити, а вона його підіймає сіно перевертати. Кажу ж , що роботи там нам двом на дві години, а та сама не вийде до праці не стане, треба їй мій син поруч і все тут. Прямо хоч плач мамо.
Ну а це поїхали вони до свахи моєї в село і були там цілу відпустку мого сина. Два тижні мусив мій Макар не відпочивати, а свасі паркан ремонтувати і дах допомагати перекрити робітникам.
Ой, я б і поїхала, забрала його, та ж корова, кого замість себе лишити? Телефоную я свасі, бо ж мусила з нею побалакати. Кажу, як так, що ви сина мого от так не бережете? Та й не юнак він у мене, аби дах перекривати, чи паркан лагодити. Два тижні відпустки і хіба від оздоровиться, відпочине?
Сваха вдала, що мене не зрозуміла і вимкнула зв’язок. Потім уже я сину зателефонувала і мусила сказати, що мені не добре, бо як ще його звідти могла забрати? Приїхав Макар уже за три години, змарнілий і одразу спати.
А згодом, дні через два, так його речі Олеся знайомими передала. Мовляв, все, не буде у них сім’ї. Крапка. Я до невістки, як то так? Але краще б і не телефонувала, бо вже мене вона крайньою й зробила.
Бачте, Макар мусить обрати, або сім’я, або мама, бо я їм жити нормально не даю.
Ну звісно, не даю сина свого в образу, а кому те сподобається? Ну от скажіть, ви б мовчали дивлячись на таке відношення до єдиної дитини?
Головна картинка ілюстративна.
