fbpx

Нині мені дуже соромно перед родиною мого чоловіка. Я добре бачу, попри їхні запевнення, що вчинок моєї матері їх прикро вразив. Та й я, якщо уже геть чесно, не очікувала від неї такого

Нині мені дуже соромно перед родиною мого чоловіка. Я добре бачу, попри їхні запевнення, що вчинок моєї матері їх прикро вразив. Та й я, якщо уже геть чесно, не очікувала від неї такого.

Я у мами своєї шоста донька із дев’ятьох. Так, я щаслива власниця восьми сестер. Ні, батьки не мріяли про сина, тато усіх нас любив однаково, чого про маму сказати не можу.

В декреті мама ніколи не сиділа і скільки я її пам’ятаю, вона то на роботі була, то відпочивала після. Ну. або вказівки нам давала.

Моєю справжньою мамою була старша сестра. Тато ж людина іншого складу: добрий, чуйний. Він, навіть, після доби за кермом знаходив у собі сили сісти і погратись із нами малими. Він нас бачив, розмовляв з нами і підтримував в усьому.

Тата мого давно немає. Сестри роз’їхались світом, а я залишилась одна у нашому містечку поруч мами. Тут я навчалась, тут і засватав мене Кирило. Ми в парі вже сьомий рік живемо.

Ми про нащадків не думали, бо ж заробляли собі на квартиру. Їздили на заробітки у Чехію усі ці роки. Мріяли про двокімнатну у новобудові, тож і відкладали кожну копійчину.

Коли зібрали більшу частину суми, я відчула що при надії. Поїхала я додому, а чоловік мій у Чехії і досі, адже ми вирішили узяти квартиру в кредит.

Нашій доні нині третій рік пішов. Чоловік кличе мене до себе в Чехію на роботу, а я розумію, що треба їхати і негайно, адже кредит, хай і не такий великий, нікуди не зник.

Постало питання з донею. Батьки чоловіка ще працюють, в них просто не має часу на те, аби із малою залишитись. Тож я пішла до мами із проханням про допомогу:

— Є ні! – одразу сказала мені ненька. – Про це і мови бути не може. Я своїх виростила і баста. Онуків уже самі глядіть. Так, я на пенсії, можеш вважати мене не надто хорошою людиною, але я не залишусь із онукою і все тут.

Соромно кому зізнатись, але того дня мама буквально випхала мене із дому.

Свекруха почувши що сталось, звільнилась з роботи одразу ж.

— Нічого, я ще встигну до пенсії допрацювати, а ні, так будете мені хліб купувати і за воду оплачувати. – віджартовується, – Їдь до чоловіка, бережи сім’ю. А коли квартиру виплатите, так і повернетесь і все буде добре. Не переймайся, доню. Їдь.

Мені так прикро, так соромно, такий у мене жаль на маму мою. Ну як так? Поясніть мені, бо я її зрозуміти ніяк не можу.

Мало того. що вона не цікавиться нашим життям, так ще й у скруті відмахнулась. Як після такого її мамою назвати?

От чого вона така? Поясніть мені.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page