Черга з кандидатів в чоловіки до Тетяни не стояла, хоч і була вона нареченою симпатичною і перспективною. Вже почала потихеньку складатися непогана кар’єра. Плюс власна квартира, маленька, але своя. Однак було одне «АЛЕ» – Варка
Поодинокі романи закінчувалися однаково. Перше ж знайомство з Варварою і розуміння, що Тетяна не має наміру відмовлятися від опікунства над племінницею, вносило корективи в найромантичніші плани. Попросту кажучи – наречені «линяли».
Варя не відрізнялася милим характером, манерами чи добротою. Їжачок колючий, що так і не відігрівся біля тітки.
Уже три роки вона жила в невеликій міській квартирі Тетяни, але щоночі їй снилася село. Нехай їх будиночок був непоказний, не доглянутий, а батьки особливо не займалися з нею, але там вона була вдома, там вона була своєї в зграйці сусідських дітлахів. А місто її не особливо люб’язно прийняло, навіть в школі в неї ні з ким не виходило дружби. Уже в другий клас ходить, а подружок немає і хлопчаки задирають постійно. Особливо неприємний Борис.
Одного разу вона підслухала розмову тітки з подругою. Ті сиділи на кухні, думаючи, що Варвара вже спить.
– Куди я її подіну? Варвара мій хрест. Ти ж знаєш – вона після пожежі кругла сирота, вже чудо, що в ту ніч у сусідів ночувала, не захотіла додому йти, де гулянка в ніч не вщухала. Братик мій зовсім останнім часом з котушок злетів. Я і не їздила до них через їх випиванки. Може якби… але що зараз говорити? Не в сиротинець же її здавати.
Але ось мабуть заміж мені тепер точно не судилося. Удочеряти? Ні не буду. Так хоч якісь виплати йдуть, а без них і не потягну, годувальника і добувача у нас на горизонті не видно. З її характером всі розбігаються. Та й яка я їй мати, а їй потім простіше буде – сиротам, які ніякі, але пільги є.
Так Варка і зрозуміла, що вона хрест і тягар для тітки. Сирота нікому особливо не потрібна. А ще вона «веснянкувата», так її Борис недавно назвав. Бориска вона, звісно, наздогнала і надавала на горіхи, але перед дзеркалом визнала його правоту. Щедро насипані на ніс і щоки веснянки, кирпатий маленький носик і великий рот. Не те що Аллочка, сусідка Бориска по парті.
Та краще б її із спецприймальника тітка не забирала! У дитячому будинку ніхто б не став її виділяти, як в школі. Це в класі вона одна така – без батьків. А там усі рівні.
Хоча у Тетяни їй подобалося. У першому класі її зі школи зустрічала сусідка пенсіонерка. Школа була навскоси через двір, а сусідка жила за сусідніми дверима. А в другому вона вже сама відкривала ключем двері, їла, готувала уроки, гралася з ляльками. Тихо, добре. Але з приходом Тетяни, знову відчувала себе в гостях. Скручувалася їжачком.
Грім грянув не на зовсім безхмарному небі.
Не можна ж було назвати безхмарним життя Тетяни? На роботі напряг, особисте життя на повному нулі, Варка так і їжачилася, робила все немов на зло і всупереч.
Вранці Тетяна заплітала їй красиву косичку колосок, вплітаючи в руді густіючі пасма ніжну стрічку, перевіряла портфель, щоб нічого не забути. Але через день вислуховувала від класної керівниці скарги.
Ось на днях Варвара знову без альбому і фарб, що її зовнішній вигляд залишає бажати кращого – вічно розпатлана і не зачесана.
– Я розумію, Тетяно Яківно, що Варя вам не донька, але якщо ви не в змозі стежити за дитиною, то я в наступний раз подумаю, що писати на запит з опіки.
Це було несправедливо. І Тетяна часом зривалася.
Ні, вона не сварилася, вона закривалася у ванній і ревіла, включивши душ. Ну чому у них з Варкою нічого не зростається? Чому вона така колюча? Інший раз хотілося взяти племінницю за плечі, струснути і запитати – за що ти зі мною так? Але зміст? Варя не йшла на розмову.
При спробі поговорити по душах замикалася, втупившись у одну точку. Ні, вони розмовляли. Наприклад, про альбом і фарби Тетяна питала.
– Варь, ну як так – адже вони були в портфелі, чому не дістала?
-Не захотіла! – і погляд з викликом.
-А навіщо косичку розплела?
-Захотіла! – і той же погляд.
От і поговорили.
Але те, що трапилося в той день, було страшніше розпатланого волосся. Її викликали з роботи терміново в школу. НП.
– Ми звісно помічали і раніше, але жаліли дівчинку, знаючи що їй і так несолодко живеться сиротою. Але таке.., це вам не олівець і не булочка, як раніше.
Аллочкін дорогий телефон після пропажі ми знайшли в портфелі у Варвари, коли обшукали її. Всі діти підтвердять, на їхніх очах пропажа знайшлася. І щоб не говорили захисники (вчителька демонстративно глянула на Бориска, що стояв поруч з Варею), це злодійство! І ми повинні це припинити відразу!
Варка, зіщулившись, сиділа на стільці біля вчительського столу. На зблідлому заплаканому обличчі яскраво виділялися веснянки, але навіть вони втратили свій запал. А маленький носичок набряк від схлипувань. Бориско намагався їй всунути свою хустку.
Спочатку у Тетяни стислося серце, вона кинулася до Варі, міцно притиснула її до себе. А потім наче вулкан прокинувся. Вона сама від себе не очікувала такого.
– Як ви посміли звинувачувати мою дитину при всьому класі, влаштовувати судилище, не розібравшись! Хто вам дав право її обшукувати, не викликавши мене! У Варвари є телефон, і немає потреби брати чужі, а тим більше булочки і олівці. З чого ви взяли, що їй несолодко живеться? Яка вона сирота! А головне, я впевнена в її чесності, я їй довіряю у всьому!
– Тітко Таню, а я говорив, це Алка сама телефон підсунула! Я попросився пересісти до Варки, ще сказав, що мені веснянки Варчині подобаються, ось вона і помстилася. А Варя не брала, вона класна! Вона мене не видала, коли я їй альбом сховав. І коли побилися, теж не розповіла, а Алка завжди ябеда.
– Тааак, загрозливо повернулася Тетяна до зніченої вчительки, – давайте продовжимо розмову у директора, без дітей. Тільки не з приводу моєї доньки, а про ваші педагогічні прийоми. Сподіваюся у нього досвіду більше, ніж у вчительки з купленим дипломом! А нічого не зробить, я далі піду.
– Варю, доню, одягайся і почекай мене внизу!
Таких довірливих і щасливих очей вона ніколи не бачила у племінниці! Бориско теж радісно заметушився:
– А можна я з Варею почекаю? Я в сусідньому під’їзді живу, нам по дорозі!
– Звісно, лицарю ти наш! Ми ще й тортик по дорозі купимо, в гості тебе покличемо. Так, Варю?
– Так, мамо.
Автор: Tетяна Бpо.
Фото ілюстративне.
