fbpx
Історії з життя
Одного разу я приніс на роботу бездомное щеня. Так вийшло. Я знайшов цуценя за п’ять хвилин до початку робочого дня. Воно було брудним і непоказним сином дворняги. Я сховав його в кутку кабінету, але щеня наполегливо виповзало звідти і пищало. В результаті його побачили всі мої колеги і полетіли до моїх ніг людські маски

Ось дуже добренька і товариська секретар Марина Вікторівна. Молода і сміхотлива. Її вміло нафарбоване обличчя дивним чином скривилося при вигляді брудного цуценяти

– Олексію Олександровичу! Ви що ж таки не чистюля зовсім?! Бруд розвели тут…

Її яскрава, добра маска вщент розбилася неподалік від колобочка, що весело махав брудним хвостиком.

Ось прибиральниця, Ніна Володимирівна. Вічно втомлена, буркотлива і зла на всіх літня жінка. Раптом її зморшкувате обличчя розпливлося в усмішці: «Ой, хто тут у нас такий хвостатенький?! Олексію Олександровичу, це по роботі відвідувач, чи особистий?». Біля моїх ніг лежала зім’ята зла маска, а я бачив чуйне і найдобріше обличчя.

А ось мій колега Сергій Іванович. Завжди послужлива, чуйна і любляча всіх навколо людина. І анекдот розповість і твоєму анекдоту посміхнеться. Він в той день далі порога мого кабінету не зайшов. Сергій Іванович заявив, що бездомні тварини – це бруд і болячки. Біля моїх дверей лежала брудна, тонка маска усміхненого лицемірства.

Але найбільше за всіх мене вразив мій начальник, Анатолій Сергійович. Будучи завжди суворим, незадоволеним і не готовим до діалогу, він просто і відразу заявив: «Таааак, Олексію Олександровичу, здається тобі потрібен відгул на сьогодні… Ти ось що, бери цього молодика і вирушай додому. Тільки не викидай цуценя… Жива істота все-таки».

…і, зніяковіло знявши маску неприступного керівника, боязко посміхнувшись нам з цуценям, зникнувши за дверима.

Біля моїх ніг лежали маски людей, з якими я спілкувався щодня протягом багатьох років. Але, несподівано я зрозумів, як мало знав цих людей.

Автор: Oлексій Пpокурор.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page
facebook