– Ось нещодавно, до нас мама приїздила! – розповідає Валентина. – У її доньки повинна з’явитися дитина, тому вона вирушила на допомогу. Чесно кажучи її про це ніхто не просив. Навпаки її донька у розпачі була, коли почула, що її мама до неї їде. Але, якщо Ніна Едуардівна щось вирішила, то її ніхто не переконає.
Свекруха Валентини, людина дійсно складна. Її молодша дочка, тридцятирічна Маргарита, шість років тому поїхала до іншого міста, не тільки тому, що знайшла там роботу, а перш за все від матері.
Але до кінця звільнитися від опіки їй так і не вдалося. Її мама примудряється виховувати дорослу дочку навіть по телефону, з іншого міста, не дивлячись на те, що та вже заміжня і з дня на день сама стане мамою.
– Маргарита мені подобається – вона добра, мила, вся домашня така! – розповідає Валентина. – Але, на жаль, вона зовсім не може постояти за себе та сказати ні: “Це ж моя мама, як я скажу їй не приїжджати?”
Судячи з усього, Ніна Едуардівна теж не допускала думки про те, що дочці може бути не в радість її візит. Час від часу вона дзвонила Маргариті і розповідала, як вони будуть ростити дитину, коли вона з’явиться.
– Одноразові пелюшки навіть не здумайте купувати! – говорила вона. – Я вам куточків пошию, з марлі, у два шари, дуже зручно, сохнуть моментально. До того ж, ще від вас з Олежиком залишилися, тому я їх дістану, виперу і відпарю. Та не треба ніяких костюмчиків, ще цього не вигадуйте! Я сорочечки привезу. А мила дитячого треба купити побільше, будемо ним прати. У вас є в чому речі кип’ятити? Е-х ви!
Декілька раз Маргарита дзвонила Валентині, жалілася. Бо вона одна з небагатьох тих, хто міг відмовити Ніні Едуардівні та більш-менш збудувати нормальні відносини.
– Може, ти поговориш з мамою? – мало не плакала зовиця по телефону. – Скажеш їй, що не треба їхати? Я не хочу, щоб вона приїжджала! Мені не потрібна ніяка допомога!
Валентина пробувала поговорити зі свекрухою, але все марно. Вона все одно зібралася їхати, та ще й заздалегідь, щоб як слід підготуватися.
У призначений день Валентина зі своїм чоловіком Олегом проводили Ніну Едуардівну на вокзал. Забрали до себе її кішку та вислухали масу доручень: чим годувати і як за нею доглядати. Свекруха, також, віддала синові ключі від своєї квартири та просила заїжджати хоч раз в тиждень, щоб споглядати, як і що.
Судячи з її настрою і кількості багажу, їде вона на декілька місяців мінімум. А через три дні телефонує чоловік зовиці, хто він мені – зять? Я в цих споріднених зв’язках не дуже розуміюся, але неважливо.
– Зустрічайте маму! Я її посадив, а через кілька годин вона буде у вас. – говорить він.
Ми дивимося один на одного квадратними очима, нічого зрозуміти не можемо. Маргарита ж ще й дитини не має! Щось трапилося?
Отже перший день Ніни Едуардівни в гостях пройшов непогано, другий стерпно. А на третій день чоловік Маргарити, Микита, повернувшись з роботи додому, застав заплакану дружину і тещу, яка її виховує. Микита терпіти не став: відвів дружину в далеку кімнату заспокоюватися, щільно закрив за нею двері, взяв тещину сумку та замовив їй таксі до вокзалу.
– Дякую, така допомога нам не потрібна! – заявив Микита. – Мамо, мені здається, що вам пора додому!
Ніна Едуардівна намагалася заперечити, але Микита провів її і сів з нею в машину, провів аж до самого вокзалу. Потім подзвонив Олегу:
– Зустрічайте, свою маму!
Свекруха приїхала похмурою. Сказала, що спадку їм не залишить!
Але мій зять молодець, вчинив, як справжній чоловік – захистивши дружину! От це я поважаю і розумію.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
