У шкільній їдальні працювала тітка Даша – звичайна проста жінка. Мовчазна, зосереджена на чомусь. Вона ні з ким ніколи не спілкувалася. І балакучі колеги дивилися на неї, м’яко кажучи, з осудом.
А ми, молоді вчителі, відкрито зневажали її за те, що вона після роботи забирала додому різну їжу в баночках. Дехто думав, що у тітки Даші чоловік чарколюб: пропиває всі гроші, і тому їсти нічого. Інші вважали, що вона від жадібності: гроші економить.
З висоти щойно отриманого вузівського диплому так легко засуджувати! Ми, що живуть “одним духом”, читають розумні книги, які виховують молоде покоління – і тітка з їжею. Хіба можна порівнювати!
Якось в учительській наша компанія влаштувала посиденьки. Молода вчителька Ніна декламувала вірші. Читала дуже добре: вечорами вона виступала в поетичному театрі.
Не слухати її було неможливо. Ми потерпали буквально від кожного слова. І відчували себе на верху поетичного блаженства. А як же по іншому? Молоді, освічені, добре одягнені люди, які розуміють суть мистецтва.
Ніна закінчила читати, подивилася на нас каламутним поглядом і сказала: “Поезія змушує душу жити. Якщо я перестану розуміти вірші, то перетворюся на тітку Дашу”. Ми з розумінням похихотіли.
Увечері мені потрібно було перевірити твори на вільну тему – про добро. Писали семикласники. Вони бачили добро і в перемозі на війні, і в праці лікаря, і в руках мами, і випеченому свіжому хлібі.
А один твір “відшмагав” мене по щоках. Від сорому закрутилася голова, піднявся тиск. Дівчинка написала, що в їхньому під’їзді живе літня, нікому не потрібна бабуся.
І що до неї кожен день по два-три рази приходить наша тітка Даша. Вона приносить їжу, прибирає, виносить сміття. І робить це просто так. Виявляється, що у неї є ще кілька підопічних.
А через два під’їзди – багатодітна сім’я. І чоловік п’є. А бідна матуся намагається прогодувати скільки-то дітей. І до них теж тітка Даша приходить.
На другий день в учительській я мовчки простягнув зошит з твором вчительці Ніні. Вона пробігла по ньому очима. Зблідла – і швидко вийшла.
А потім в класі при всіх я дівчинці сказав: “Дякую тобі. Ти вказала мені на добру милу людину. Я не помічав її. Дякую”. Мої семикласники очманіло на нас дивилися. І я прочитав текст вголос.
Автор: Георгий Жаpкой.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
