— Одинадцять років одне і те ж щодня! – жаліється подруга, – Я вже ні чути ні бачити його не хочу. Б-р-р-р. Аж млосно стає від одного погляду. Куди його подіти, а. Що мені робити з усім цим?
Я прожила зі своїм чоловіком одинадцять років. У нас двоє прекрасних дітей. І одружилися ми по любові, як багато молодих пар. Загалом звичайна, пересічна родина. Але не так давно я зрозуміла, що зовсім розлюбила свого чоловіка. Спочатку я подумала, що це тимчасово, і що мене засмучує те, що не всі мої плани стали реальністю. Трохи по-іншому я уявляла собі своє життя в 35 років. Але з кожним днем я все більше і більше розумію, що розлюбила.
У деяких людей, коли проходить закоханість, залишається повага до близької людини. Або просто якась теплота. А я взагалі нічого до нього не відчуваю. Навпаки, чоловік з кожним днем дратує мене все більше і більше: виводить з себе, як він одягається, як ходить, як розмовляє. Я навіть не хочу з ним спілкуватися. Після роботи не хочеться йти додому, щоб його не бачити зайвий раз. Коли він їде кудись з дітьми або без, для мене це свято. Я просто насолоджуюся відсутністю. Він мене зовсім не приваблює як чоловік, я навіть думати про близькість не хочу. Тому щовечора намагаюся раніше лягти спати, пославшись на погане самопочуття, або, навпаки, до пізньої ночі дивлюся телевізор, аби не лягати з ним в одне ліжко.
Єдине що мене зупиняє, це діти. Я їх обох дуже люблю. І весь час думаю, якщо ми розлучимося, як вони це переживуть. Багато дітей важко переносять розлучення своїх батьків. І коли я можу тверезо мислити, то розумію що мій чоловік прекрасний батько, гарний господар і не заслуговує поганого ставлення. Ну що ж робити? Невже я повинна через все це прожити з некоханою людиною.
На ґрунті всього цього у нас зараз вдома постійні непорозуміння. Але я весь час не наважуюсь сказати правду. А він, мабуть, зрозуміти не може, чому все змінилося. Я постійно про це думаю, і не розумію, як краще вчинити. Якщо збережу родину заради дітей, і прикинуся що все добре, це буде обман.
Може все ж краще чесно про все розповісти і розійтися? Тоді діти перестануть бачити наші непорозуміння і з’ясовування стосунків. І виростуть в спокійній обстановці. Адже потім може бути пізно. І я, і він ще маємо час, щоб знайти собі близьку людину і жити нормально, в любові і розумінні. А то це не сім’я виходить, а цирк якийсь. Ось кожен день про це думаю, і кожен раз обираю різний варіант. І не можу визначитися, як краще буде для всіх: для мене, для чоловіка, для дітей. Адже в тому, що любов пройшла, ніхто не винен. Але що ж все-таки робити?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
