– Мамо, що на сніданок? – Аліна здивовано подивилася на порожній стіл та відчинила холодильник.
– Оленко, Макар сік розлив. Де моя синя кофта? Олено! – гукав із кімнати Сергій.
– Мааааам! Шкарпетки мокрі. – завів своєї Макар, мабуть, уже наступивши в калюжу соку.
– Ма, я спізнюся. – Аліна зачинила дверцята холодильника і здивовано подивилася на маму.
– Олено, та де ця кофта? Я запізнююся. От… Олено… Макар… сік… – Мабуть, і Сергій, у пошуках кофти не помітив калюжу і настав.
– Маааамаааа! – невгавав Макар.
Олена отямилася, глянула на телефон. «Тепер і я запізнююся!» – стрепенулась і поспішила рятувати сім’ю. Кофта була моментально знайдена, нові шкарпетки видано, сніданок, спрощений, до бутербродів з чаєм, готовий.
– Я сьогодні буду пізно. У Кравця день народження посидимо трохи. – попередив Сергій, зачиняючи за собою двері. Олена хотіла нагадати, що сьогодні в Аліни батьківські збори, а у Макара заняття на гуртку і вона ніяк не може розірватися, але не встигла, двері за чоловіком уже зачинилися.
– Мамо, я індіанець! – похвалився Макар. Око у Олени нервово смикнулося. Син стояв біля дзеркала, радісно посміхаючись до свого відображення – на обличчі красувалися густі чорні смуги від туші та червоної від помади. Олена заплющила очі і порахувала до десяти, перш ніж почати відмивати сина.
– Мам! Я спізнюся! – нагадала Аліна. Олена прискорилася.
Таким був майже кожен ранок. Зібрати всіх домашніх на роботу, до школи, до дитячого садка, по дорозі на роботу закинути доньку до школи, сина в садок, не дивно, що на себе у Олени не залишалося часу, про що вона вже навіть не замислювалася – звикла. Сьогодні вранці вона запізнилася з усіма цими зборами через те, що в неї не виходила з голови випадкова вчорашня зустріч із однокурсницею.
В обід у кафе Олена, як завжди, не могла відірвати погляд від сторінки з десертами. Щоразу вона подумки боролася з собою – з одного боку, вона вже й так сильно додала за останні кілька років, з іншого, смачний, просочений солодким кремом шматочок торта був таким привабливим. Повільно, шматочок за шматочком смакуючи десерт Олена ніби забувала втому та клопіт і почувала себе щасливою. Тому внутрішнє протистояння завжди закінчувалася програшем. Сьогодні вона обрала шоколадний шматочок щастя.
– Оленко! Привіт, якась зустріч. – Перед Оленою зненацька виросла Юля, колишня однокурсниця. – Присяду? – Юля вже сідала на вільний стілець.
Олена була не проти, і навіть рада зустріти давню знайому. Олена бачила в соціальних мережах, що Юля живе зовсім іншим життя, що відрізняється від життя Оленки на сто відсотків. Юлина стрічка рясніла фотографіями з відпочинку, з примірочних брендових магазинів та дорогих ресторанів. Олена навіть здивувалася, побачивши її в цьому посередньому кафе. Юля наче прочитала її думки:
– Я на фітнес ходжу тут поряд, забігаю після тренування перекусити. – Юля покликала офіціанта та замовила овочевий салат та морквяний сік. – Дивно, що ми раніше не зустрічалися тут. Ну як ти? До речі, добре виглядаєш. – Юля ковзнула поглядом по Олені, і Олена зрозуміла, що ці слова були не правдою.
– Я зазвичай до іншого кафе ходжу, сьогодні ось щось вирішила сюди заглянути. А так все гаразд. Старша донька вже у четвертому класі, синові чотири. Ми із Сергієм працюємо. Все, як у всіх. – Розповідала Олена, не наважуючись приступити до десерту.
– Чудово. – Похвалила Юля, хоча було видно, що слухає вона в одне вухо, більше уваги приділяючи телефону.
– А ти як? – Запитала Олена.
– Все гаразд. Тиждень тому повернулася з відпустки. – Олена відзначила Юлину золотисту засмагу. – Заміж не поспішаю, для себе, знаєш, хочеться пожити. Хоча у заміжжі, безперечно, є свої плюси. – Юля засміялася. – Якось я все-таки вийшла заміж, через рік розлучилася, отримавши непогану квартирку і салон краси на додачу. Хоча це все можна було б отримати, і не обтяжуючи себе шлюбом. До речі, якщо хочеш, зазирни до салону, зараз скину посилання на сайт. Скажеш, що від мене адміністратор зробить знижку.
– Дякую. Мені час, обід закінчується. – Олена вирішила піти. Їй було чомусь ніяково.
– Біжи, біжи. Хорошого дня. Не пропадай. – кинула Юля чергові фрази і знову занурилася в телефон.
Решту дня Юля не виходила у Олени з голови. Красива, доглянута, підтягнута, вона навіть має час ходити на фітнес… Олена знову відчула себе такою втомленою від побуту, від нескінченної рутини однакових днів. Тому вранці вона і спізнилася зі сніданком та зборами сім’ї. Чоловіка вона, звичайно, любила і дітей любила, просто все частіше почувалася загнаним конем. «Але ж можна жити так, легко, вільно, собі, як Юля». – подумала Олена і зітхнула.
Ще кілька років тому Олені здавалося, що всі так живуть, що романтика з часом минає, що головне завдання дружини – дбати про чоловіка та дітей. Олена дбала, старанно. А потім втомилася. Коли вона просила Сергія допомогти з дітьми чи домашніми справами, чула постійну відповідь:
– Я втомився на роботі.
– Я теж працюю та втомлююся. – Намагалася заперечувати Олена.
– Зрештою це не чоловічі обов’язки. – Починав сердитися Сергій.
Олена тільки зітхала, не хотіла доводити до сварки. Він і так останнім часом виглядав відстороненим.
– Оленко, ти сьогодні в обід у кафе будеш? – Юля зателефонувала з несподіваним запитанням.
– Які плани на вихідні? – почала здалеку Юля.
– Та нічого особливого.
– Слухай, поїхали зі мною. Мене один запросив за місто, котедж у нього там, скажімо так.
– Та ти що, я ж одружена.
– Зраджувати чоловікові тебе ніхто не просить. Просто складеш компанію, поспілкуєшся. – Олена все ще з великим сумнівом дивилася на Юлю. – От тільки над образом попрацюємо. – Юля критично оцінила Оленчин зовнішній вигляд. – Але це просто. Мої дівчинки в салоні швидко з тебе цукерку зроблять. І плаття прикупимо тобі нове, ці витрати беру на себе. Якщо в мене з Едуардом складеться, це швидко окупиться – Юля підморгнула ще якусь годину, а потім зважилася.
– Сергію, мене на день народження запросили Юля, училися разом, ти її не знаєш.
– Не зрозумів.
– Що не зрозуміло? Завтра ввечері повернуся за два дні.
– Стривай, нехай ми з Аліною. Але як же Макар? – Сергій теж поступатися не хотів.
– Макару вже чотири.
– Гаразд. Постарайся повернутися раніше.
Увечері, стоячи біля дзеркала в салоні Юлі, Олена не могла повірити, що це її віддзеркалення.
– Інша справа. – Схвалила Юля.
Вечір проходив у приємній атмосфері. Чоловіки багато жартували, Юля в основному скромно мовчала, але все ж періодично ловила на собі погляди Юрія, друга Едуарда. Грала музика, і чоловіки запросили панянок танцювати.
– Присядьмо – запропонував Юрій і потягнув за собою на диван, не відпускаючи руки, хоч як вона старалася її вивільнити.
– Я, я не можу.
– Ти ж знала, навіщо їхала. – Юрій підвівся і попрямував до Олени. Олена метнулася до дверей, по дорозі схопивши сумку та пальто.
Опинившись надворі, Олена перевела дух. «Чим ти думала!» – докоряла собі, намагаючись викликати таксі.
– Оленко, а ти чого повернулася? – Сергій вийшов у коридор, коли почув, що хтось увійшов у квартиру. – Яка ти гарна! – Сергій не міг відірвати погляд від дружини.
– За вас скучила. – Усміхнулася Олена. – А ти чого ще не спиш?
– Та вже, ляжеш тут спати … – Сергій спантеличено потер лоба. – А я лише один вечір у твоїй ролі побув. Поки ми з Аліною уроки робили, Макар каструлю із супом із холодильника спробував дістати. Залишились і без вечері, і кухню довелося відмивати. Макарони зварив, з сосисками, подужав. – розсміявся Сергій. – Потім казки читали, потім із Аліною через телефон сперечалися. Ти маєш рацію, балуємо ми її, ну я з нею ще поговорю. Ось тільки всіх уклав. – розвів руками Сергій. – Золота ти в мене дружина. – Сергій обійняв Олену.
– І гарна? – Олена вирішила переконатися.
– Найкрасивіша.
– Мам, посуд після школи помию. – Аліна прибирала зі столу після сніданку.
– Дякую, доню! – відгукнулася Олена.
– Оленко, я домовився, увечері мама з Макаром посидить, а ми в ресторан сходимо, сто років нікуди не ходили.
– Дякую! – Шепнула у відповідь Олена і цмокнула чоловіка.
– Мамо, ти теж хочеш бути індіанцем? – Макар спостерігав, як Олена, дивлячись у дзеркало, дістає помаду.
– Мама у нас найкрасивіший індіанець. А нам час у садок. – Сергій підморгнув синові. Тепер він відвозив дітей перед роботою, Аліна допомагала зі сніданком, тому у Олени залишався час вранці покрасуватися біля дзеркала. Втім, і не лише на це, і не лише вранці. Тому що і вечорами, і у вихідні домашні клопоти ділили тепер порівну. І з загнаного коня Олена перетворилася на себе справжню. І більше не заїдала сум і втому тістечками. І нікому не заздрила. Адже в неї була найкраща сім’я та найкраще життя.
