Сумки були дуже важкі, навіть можна сказати непідйомні. Тільки Катерина і не помічала цієї тяжкості, ніби на крилах летіла разом з цими важкими баулами до великого міста до дочки і сина. Так вона називала зятя.
Адже дочка така щаслива з ним, завжди в телефонній розмові відгукується про свого чоловіка тільки з хорошого боку, говорить який він у неї хороший, любить її, ніколи не затримується на роботі, поспішає додому.
А місяць тому дочка подарувала їм синочка Артемчика. Катерина хотіла відразу після появи малого приїхати, щоб допомогти своїй дівчинці з малюком.
Тільки Аня сказала, що поки не треба, зять взяв невелику відпустку на роботі і допоможе їй в перший час. А потім, коли він вийде на роботу, і допомога мами знадобиться.
І ось Артемкові виповнився вже місяць і дочка зателефонувала щоб Катерина приїхала.
Ох і зраділа жінка, набрала сільських гостинців – чотири курочки взяла, яєць 50 штук, сметанки, сирка, молочка домашнього, та ще помідорів, огірків взяла кілька банок, та варення з малини, все ж своє, домашнє, ось діти зрадіють.
Онуку купила гарний комбінезон на виріст, костюмчиків аж два взяла, не змогла вибрати який краще, такі обидва гарні, брязкалець всяких набрала і поїхала. Попросила тільки щоб зять зустрів на вокзалі, аж надто сумки важкі. Тільки дочка сказала, що він працює і не зможе, сказала взяти таксі і їхати самій.
Довелося так і зробити.
Приїхала, дотягла сумки на четвертий поверх (ліфт не працював чомусь), дуже важко. Аня відкрила двері і каже:
– Мама, проходь на кухню, я зараз Артемка покладу і прийду.
– Зайшла на кухню, жарко, пити хочу не можу, – розповідає жінка. Відкрила холодильник, дивлюся мінералка холодна, ну взяла і налила собі склянку водички, попила.
І тут заходить донька і каже:
– Мама, ти пила цю воду? Нічого не бери на цій полиці тому, що це полиця чоловіка і там лежать його продукти. Якщо щось хочеш можеш взяти на іншій полиці, це моє.
Катерина мало не повернула ту воду одразу, як так, невже у Вас продукти окремо?
На що дочка відповіла, що не тільки продукти, а й все інше: оренда квартири, миючі засоби, витрати на малюка також все навпіл.
– Доню, але це якось неправильно, що це за родина, де вираховується кожна копійка? І як ти, сидячи в декреті, будеш виділяти половину на всі ці витрати?
На що Аня відповіла, що ось ти мені продуктів привезла, я тепер вже буду менше грошей витрачати на їжу, і ще трохи зібрала до декрету, так і буду викручуватися.
І ще вона сказала, що зараз дуже багато так живуть, це в порядку речей і їм так зручніше.
І тут прийшов зять з роботи і сказав фразу яка Катерину буквально з ніг знесла.
– На ось підгузки малому. Узяв, які просила. Чотириста гривень, це вже зі знижкою. Гроші зараз не віддай, бо мені ще до магазину потрібно.
І дочка сприйняла це як само собою зрозуміле.
– А я такого не розумію, в наш час всі доходи і чоловіка, і дружини складалися до купки і це були спільні гроші. І витрачалися вони за загальним погодженням, на потреби які обговорювалися обома.
Але донька маму щиро не розуміє і радіє своїй фінансовій незалежності. А Катерина ледь не плаче:
– То ж добре коли вона здорова. А як занедужає хто? Як тоді? Викинути з хати бо не спроможний платити, чи як?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.