fbpx

Ох і зраділа жінка, набрала сільських гостинців – чотири курочки взяла, яєць 50 штук, сметанки, сирка, молочка домашнього, та ще помідорів, огірків взяла кілька банок, та варення з малини, все ж своє, домашнє, ось діти зрадіють. Сумки були дуже важкі, навіть можна сказати непідйомні. Тільки Катерина і не помічала цієї тяжкості, ніби на крилах летіла разом з цими важкими баулами до великого міста до дочки і сина. Так вона називала зятя

Сумки були дуже важкі, навіть можна сказати непідйомні. Тільки Катерина і не помічала цієї тяжкості, ніби на крилах летіла разом з цими важкими баулами до великого міста до дочки і сина. Так вона називала зятя.

Адже дочка така щаслива з ним, завжди в телефонній розмові відгукується про свого чоловіка тільки з хорошого боку, говорить який він у неї хороший, любить її, ніколи не затримується на роботі, поспішає додому.

А місяць тому дочка подарувала їм синочка Артемчика. Катерина хотіла відразу після появи малого приїхати, щоб допомогти своїй дівчинці з малюком.

Тільки Аня сказала, що поки не треба, зять взяв невелику відпустку на роботі і допоможе їй в перший час. А потім, коли він вийде на роботу, і допомога мами знадобиться.

І ось Артемкові виповнився вже місяць і дочка зателефонувала щоб Катерина приїхала.

Ох і зраділа жінка, набрала сільських гостинців – чотири курочки взяла, яєць 50 штук, сметанки, сирка, молочка домашнього, та ще помідорів, огірків взяла кілька банок, та варення з малини, все ж своє, домашнє, ось діти зрадіють.

Онуку купила гарний комбінезон на виріст, костюмчиків аж два взяла, не змогла вибрати який краще, такі обидва гарні, брязкалець всяких набрала і поїхала. Попросила тільки щоб зять зустрів на вокзалі, аж надто сумки важкі. Тільки дочка сказала, що він працює і не зможе, сказала взяти таксі і їхати самій.

Довелося так і зробити.

Приїхала, дотягла сумки на четвертий поверх (ліфт не працював чомусь), дуже важко. Аня відкрила двері і каже:

– Мама, проходь на кухню, я зараз Артемка покладу і прийду.

– Зайшла на кухню, жарко, пити хочу не можу, – розповідає жінка. Відкрила холодильник, дивлюся мінералка холодна, ну взяла і налила собі склянку водички, попила.

І тут заходить донька і каже:

– Мама, ти пила цю воду? Нічого не бери на цій полиці тому, що це полиця чоловіка і там лежать його продукти. Якщо щось хочеш можеш взяти на іншій полиці, це моє.

Катерина мало не повернула ту воду одразу, як так, невже у Вас продукти окремо?

На що дочка відповіла, що не тільки продукти, а й все інше: оренда квартири, миючі засоби, витрати на малюка також все навпіл.

– Доню, але це якось неправильно, що це за родина, де вираховується кожна копійка? І як ти, сидячи в декреті, будеш виділяти половину на всі ці витрати?

На що Аня відповіла, що ось ти мені продуктів привезла, я тепер вже буду менше грошей витрачати на їжу, і ще трохи зібрала до декрету, так і буду викручуватися.

І ще вона сказала, що зараз дуже багато так живуть, це в порядку речей і їм так зручніше.

І тут прийшов зять з роботи і сказав фразу яка Катерину буквально з ніг знесла.

– На ось підгузки малому. Узяв, які просила. Чотириста гривень, це вже зі знижкою. Гроші зараз не віддай, бо мені ще до магазину потрібно.

І дочка сприйняла це як само собою зрозуміле.

– А я такого не розумію, в наш час всі доходи і чоловіка, і дружини складалися до купки і це були спільні гроші. І витрачалися вони за загальним погодженням, на потреби які обговорювалися обома.

Але донька маму щиро не розуміє і радіє своїй фінансовій незалежності. А Катерина ледь не плаче:

– То ж добре коли вона здорова. А як занедужає хто? Як тоді? Викинути з хати бо не спроможний платити, чи як?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page