fbpx

Ох, це мене Бог карає, що я колись на Тетяну наговорювала, а тепер не можу Бога допроситися аби мій син до неї вернувся

– Ти на неї подивися, – казала я тепер синові, – така жінка, то твоя опора, вона ніколи не зрадить. А ти взяв якусь молодицю, що ногами крутить в тому спортзалі по три рази на тиждень і чи лише ногами і з ким!

Але син мене не послухав і вже два роки як живе з іншою. Розійшлися вони з Тетяною мирно: йому квартира, а їй дача, донька вже доросла і вони давно їй купили квартиру. Так, Мирон гарно заробляв от і надумав, що при такій посаді і зарплаті у нього дружина має цікавитися модою, а не рецептами закруток, гарно вдягатися і виглядати. А Таня що – все скоромно прикрила та й на роботу, а ця втисне себе в якесь облягаюче, ну чиста публіка.

Я останнім часом бачу, що син мій не дуже щасливий, прибігає до мене поїсти, бо його вічно на якійсь дієті і його до здорового способу життя привчає.

Але по тому, як він ходить, я зрозуміла, що спину йому таки прихоплює і не помилилася.

– Мамо, ти можеш до мене приїхати, – каже він мені.

– А що сталося?, – питаю я його.

– Мамо, давай швидше і без питань.

Я приїхала, а він не може встати з білого трону, бо щось хруснуло і все. Сльози котяться, а я кажу, що я його не потягну.

– От Таня б тебе миттю зняла, дзвони своїй.

– Та ж мені соромно, – каже він.

– Ну, то сиди тут і далі.

Він тоді якось сам та з моєю поміччю і переліз на коридор. Це вже були не жарти. От тобі й молода дружина.

– Лишай її, сину, здоров’я дорожче,- кажу я йому і бачу, що й він не проти. Але що вже та вчепилася за нього, то й не відпустить.

Вирішила я тоді взяти в союзники Таню. Вона тридцять років з Мироном прожила і знає, як краще все зробити, аби й суперницю вигнати і чоловіка пробачити. Звичайно, останнім часом я з нею не могла зв’язатися, бо вона була дуже зайнята, але для такого діла я вирішила до неї поїхати і про все переговорити і виробити план дій.

На дачі я вже три роки як не була і здивувалася, що вона вся змінилася до невпізнання – дах інший, паркан новий.

Я на обору, а там пес, з тих, хто залиже, але не загавкає. Почала я гукати і вийшла до мене Таня… Я її не впізнала!

Свіжа, весела, зачіска коротка… дивиться на мене зі здивуванням.

– Ой, Тетянко, я до тебе з доброю новиною, – кажу я їй.

Сіли ми до столу, вона пригостила своїми фірмовими пиріжками з картоплею… як я за ними скучила.

– Яка смакота, – кажу я їй, – Мирон так їх любив.

Але бачу, що згадка про сина її якось не збадьорила, а я вже не маю часу кругами ходити і все їй виклала – молода жінка забирає у сина здоров’я і його треба рятувати і то негайно.

– А я тут до чого, – здивувалася Таня.

– Як до чого? Ти ж маєш боротися за чоловіка! треба було його взагалі не відпускати, але тепер є шанс все змінити!

Таня давай реготати… Регоче і сльози витирає… Я нічого не розумію.

– Василино Юріївно, – каже мені вона, – Я ж заміж вийшла, якби ви хоч трохи цікавилися кимось крім себе і сина, то б побачили обручку, чи почули, як донька вам про це казала, бо вона таки казала, але ж ви такі, що нікого не чуєте. І слава Богу, що я більше не маю в обов’язках вам догоджати та слухатися ваших команд. Кожен з нас має те, що хоче.

Випровадила мене з хати… Ну як так можна? Хто ж тепер мені дитину врятує?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page