Син Лариси Володимирівни, Артур, два місяці тому став татом – у них з дружиною Юлею нарешті довгоочікуваний син. Дитину вони планували п’ять років, обстежувалися.
– Вони у нас діти самостійні, живуть з самого початку окремо! – розповідає Лариса Володимирівна. – Нас, батьків, в усі тонкощі свого планування не присвячували, але я знала, що там все непросто. Нарешті, при надії, раділи всі. Юля відходила без проблем, а от дитина на світ з’являлась важко. Малюк був слабенький, довелось у стаціонарі ще затриматись з ним надовго.
Онука Лариса Володимирівна не бачила ще жодного разу, тільки на фотографіях, які надсилав син. Молодим батькам і правда було не до оглядин і гостей, хоча справедливості заради треба відзначити, що Юлина мама, Галина Георгіївна, там днювала і ночувала. Лариса Володимирівна теж багато разів пропонувала будь-яку допомогу, але її чемно дякували і від участі в загальній метушні усували.
Відносини з невісткою у Лариси Володимирівни не найтепліші. З самого початку Юля тримає дистанцію. Друга мама їй не потрібна, у неї своя є.
Ну, Лариса Володимирівна в мами і не лізе. Але ось бабусею бути дуже б хотіла. Накупила до появи дитини подарунків, з нетерпінням чекає, коли її запросять в гості познайомитися з онуком. Малюк вже місяць як вдома, і Артур по телефону говорить, що і він, і Юля почуваються непогано. Але свято з нагоди його появи все відкладався: син говорив, що малюкові треба зміцніти, а Юлі трохи прийти в себе.
– А тут сваха повідомила, що готуються відзначати, вона м’ясо купила, овочі! – розповідає Лариса Володимирівна. – В гості прийде Юлина сестра старша з чоловіком, бабуся і навіть кілька подруг. Тобто таке ґрунтовне застілля збирається, не тільки родичі.
Лариса Володимирівна ще кілька хвилин поговорити з свахою про онука, потім попрощалася, пішла далі, і тут згадала, що в суботу син обіцяв приїхати і допомогти розібрати стару шафу для продажу.
– Дзвоню синові, кажу, слухай, я тут дізналася, що захід у вас в суботу, будете святкувати появу малюка, так що зустріч наша з приводу шафи, мабуть, відміняється! – розповідає Лариса Володимирівна. – Він, такий – ой, мам, точно, вибач будь ласка, в суботу не вийде, давай в неділю я приїду? Я кажу, ні, в неділю я працюю. На тижні тоді зателефонуємо, домовимося, коли.
Подруга, з якою Лариса Володимирівна бродила по ТЦ, краєм вуха чула розмову.
– Подруга сина добре знає, з дитинства! – розповідає Лариса Володимирівна. – Чую, каже, відзначати появу онука будеш? Ну, передай вітання молодому татові. Я кажу, Ліда, я і рада б, та не можу – мене, судячи з усього, на це свято ніхто не запросив. Ні свати – але вона і не повинна, це по ідеї не її свято – ні син, ні, тим більше, невістка.
– Так запросять ще, почекай! – впевнено відповіла подруга. – Сьогодні тільки середа, а захід в суботу.
Але ніякого запрошення не було, хоча Лариса Володимирівна і чекала. Звичайно, ні на яке свято незваним гостем вона не поїхала.
– Ой, мам, ну, що ти починаєш, а? – здивовано говорить син, почувши, що мама ображена, – Знала де буде застілля, знала коли, так чому не приїхала? Тепер винних шукаєш і образи намотуєш. Ти, що чужа? Я до тебе повинен був телефонувати офіційно, чи як? То це я повинен образитись – мама рідна на святкування появи єдиного онука не приїхала!
Лариса Володимирівна вважає, що її образили, а от син навпаки – вважає, що мама все надумала і шукає негараздів та, де їх немає.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
