У нас є син і вже невістка. Але ми були зайвими гостями на їх весіллі. Нашому хлопчикові соромно, що ми живемо дуже бідно.
Все своє життя ми з чоловіком прожили в селі дуже скромно. Я працюю вчителем початкової школи, чоловік водієм на хлібозаводі. У нас є син, який закінчив юридичний факультет столичного ВУНЗ. Синочок добре вчився в школі, ходив на секцію легкої атлетики і дуже любив історію та правознавство. Високий, статний, розумний. Завжди і в усьому нам допомагав – і на городі, і по господарству і дрова заготовляв. Ми хотіли дати синові найкращу освіту і почали збирати гроші ще задовго до того, як він закінчив школу. Тримали корів і свиней.
Коли син був в 11 класі, мама чоловіка переїхала до нас і продала свій будинок заради єдиного внука. Ми продали старі жигулі. Дуже економили і відмовляли собі у всьому. І наша мрія здійснилась – син зміг навчатись у столиці на юриста. Нашому щастю і радості не було меж.
На перші три курси засобів було в принципі достатньо. Далі з грошима було дуже важко. Але сина потрібно було довчити. Ми були готові на все заради цього. Почали продавати речі з дому. Дуже виручало домашнє господарство і город. Ми стали позичати гроші – спочатку у людей, потім взяли кредит в банку. Спочатку справлялися і якось віддавали. Але коли почалися негаразди з затримкою зарплати, ставало все важче. Але кредити якось покривали.
Син навчався відмінно, йому дуже подобалося. Хоч навчання і займало багато часу, він знаходив підробіток. Це і зрозуміло, адже гроші на навчання, їжу і проїзд ми давали, а ось на розваги і гарний одяг у нас дати йому не вистачало.
На другому курсі він познайомився з дуже хорошою дівчинкою. Симпатична, розумна, зі столиці. З досить заможної родини. Але до нас вони жодного разу не приїжджали. Після п’ятого курсу він влаштувався на непогану роботу за фахом. І одружився.
Так, ось так взяв і просто одружився. Начебто в нього немає батьків. Просто поставив перед фактом. Ми розуміємо, що дуже бідні, у нас дуже багато боргів, які ми будемо ще віддавати довго. Але це ж весілля! Весілля єдиного сина! Ми щось би придумали, якось викрутилися. Нехай навіть ще позичили грошей. Це все дурниці.
Скільки я плакала! Чоловік начебто тримався зовні, а потім з роботи забрала швидка. Тепер чоловік вилежується відходячи, борги ростуть, а я не знаходжу собі місця. Ночами плачу і не розумію, як можна соромитися батьків? Адже ми для нього зробили все, що в наших силах. Хіба так можна? Я не знаю, як бути далі, як бути в цій ситуації?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
