Олена Борисівна сьогодні була у чудовому настрої. Вона збиралася на великий банкет, який обіцяв бути вечором року. Вибір вбрання зайняв у неї майже день – хотілося виглядати не просто добре, а бездоганно.
Вранці вона забігла до сусідньої перукарні. Там її зустріла Людмила, майстриня, що робила їй зачіску вже багато років. Сьогодні Люда перевершила саму себе – укладка вийшла така розкішна, що Олена Борисівна навіть подумала, що схожа на саму Софі Лорен у молодості.
А зібралася вона на день народження. Дружина її сина, Марина, святкувала своє тридцятиріччя.
Нещодавно Ігор, її син, заїжджав до неї та повідомив про грандіозне святкування:
— Мам, уявляєш, Марина орендувала найкращий ресторан у місті! Гостей буде багато, всі важливі люди! Вона каже, що це не просто ювілей, а нагода розширити наш бізнес.
— Ой, ну яка ж вона у тебе кмітлива! Справжня бізнес-леді! Дорожи такою дружиною, сину, і бережи її, — напучувала Олена Борисівна.
— Та я й так ціную, мам. Ну, все, мушу бігти, про час банкету повідомлю напередодні. Готуйся!
Олена Борисівна залишилася у приємному передчутті майбутнього свята. Останнім часом у її житті було так мало радості, так не вистачало справжнього живого спілкування.
Ну нічого! Ось на ювілеї Марини вона точно відпочине, познайомиться з цікавими людьми, може, навіть знайде нових приятелів. Головне – виглядати ідеально! Вона повинна справити враження, вразити не лише своїм розумом, а й зовнішнім виглядом.
Настав день свята, а Ігор так і не подзвонив.
Олена Борисівна чекала, чекала, але дзвінка не було.
“Мабуть, закрутилися у підготовці, забули,” – вирішила вона, та сама набрала сина.
— Алло, Ігорчику! Ти що ж це, забув про мене? Чекаю, чекаю, а від вас ні відповіді, ні привіту! О котрій годині банкет?
— Мам, вибач, справді, суєта, — голос сина звучав якось невпевнено. — Але. Тут таке діло. Загалом, у Марини щось там не склалося, і вона все скасувала.
— Скасувала? — розгубилася Олена Борисівна. — Як так? Щось сталося? Не говори мені неправди, сину, я тебе добре знаю!
— Мам, не можу говорити, бувай!
Ігор поклав слухавку, а жінка залишилася у глибокому подиві.
“Щось тут не так!” – твердо вирішила вона.
І, знаючи Марину, зрозуміла, що це не просто збіг.
“Мабуть, вона не хоче бачити мене на своєму святі! ”
“Ну нічого, я ще відстою своє право бути на цьому сімейному заході!”
Олена Борисівна зателефонувала своїй подрузі Ганні, яка добре знала всіх працівників у ресторані.
— Ганнусю, привіт, моя хороша! Маю до тебе прохання. Дізнайся в твоєї знайомої, на котру бенкет сьогодні. Не скасовано?
Минуло пів години, і Ганна передзвонила:
— Олено, банкет ніхто не скасовував! Там буде масштабне святкування!
“Я так і знала!”
Тепер вона точно вирішила йти.
“Не виженуть же мене на очах у поважних гостей! Це буде не комільфо!”
Обрала найкращу сукню, зробила розкішний макіяж і вирушила “тріумфально заявити про себе”. Коли Олена Борисівна увійшла до ресторану, Ігоря не було.
А ось Марина стояла біля іншого чоловіка. Високий, підтягнутий, дуже статний красень.
Свекруха підійшла ближче.
— О! Олена Борисівна?! Ви тут? — здивувалася Марина.
— А чому ні? Прийшла привітати тебе! — вона вручила подарунок.
— Дякую, — невпевнено сказала Марина.
— А де Ігор? Запізнюється?
— Не знаю, де він. І мене це не хвилює.
“Щось тут явно не так”, – подумала Олена Борисівна.
Вона сіла за віддалений столик і почала спостерігати.
І ось – що це?!
Той статний чоловік взяв мікрофон і голосно промовив:
— Марина, моя кохана, вітаю тебе з ювілеєм!
І прямо при всіх надів їй на шию розкішне намисто!
“Що за неподобство?!”, – Олена Борисівна встала і вибігла в центр залу.
— Марина! Що це?
— Нічого. Ми з Ігорем більше не разом.
— Що?!
— Все просто: я його більше не люблю. Ми розійшлися.
— Як так?
— Ну, розлюбили і розбіглися! Він же ніколи не був моїм чоловіком офіційно! Чекала, що зміниться, але ні.
— Що ти кажеш? Як можна при живому чоловіку так поводитись?
— Агов! Я вам ніхто! І ви мені ніхто! Ваш син так і не покликав мене заміж. забули. Тож у якості гості поводьтесь пристойно.
— Як ти можеш так говорити?! — жінка почала закипати.
— Ой, Михайлику, подай мені той конверт.
Марина узяла до рук конверт, який їй подарувала свекруха і віддала його назад.
— Все, ідіть, будь ласка, на вихід!
— Не дуже й хотіла тут бути.
Вже в таксі, відкривши конверт, вона раптом отетеріла.
Сума виявилася вдесятеро більшою за ту, що вона подарувала Марині!
Жінка посміхнулася.
— Оце так поворот! І виступ був, і гонорар дали. Шкода тільки сина. А, може, і не шкода? Не потрібна нам така невістка!
І задоволена собою вона повернулася додому, думаючи про те, що все в житті — на краще. Тим паче з такими грішми.
Головна картинка ілюстративна.
