Оленка ледь із ліжка виповзла. Її машинка стукотіла до самого ранку, кладучі акуратні шви на новій сукні для замовниці. Це її підробіток на час декрету, але годує той підробіток краще ніж колишня робота. Головне мати час і навчитись не спати, адже ще й синочка Степанка має. Ще та шкодка мала. Тут тільки встигай!
Малий ще спав, як у двері настирливо подзвонили:
— Оленко, рятуй! – влетіла сусідка Даша, – Нам терміново у місто потрібно. Я тебе прошу, візьми Степанка свого і побудь з моїм малим, а?
Олена остовпіла. У неї сьогоднішній день розпланований по хвилинах, та й син ще спить. Ой, леле скільки ж ще потрібно усього встигнути, хіба брати машинку з собою.
— Ти мені усе розкажи і покажи, аби я знала, що й куди у тебе в домі. Кажу одразу – я буду замовлення завершувати о шостій замовниця прийде забирати. Якщо такі умови підходять – піду.
Даша з радістю погодилась і попросила бути готовою вже через п’ятнадцять хвилин, адже їм уже потрібно виїжджати.
Коли Олена з сонним Степанком зайшла у квартиру подруги, то побачила, що та з чоловікам прямо сяють, одягнені в усе святкове.
— У чоловікового брата весілля сьогодні. Ми з малим мали їхати, але він спить. Ми вирішили, що сонне дитя лиш зіпсує таку подію і наш відпочинок.
Чому Олена ще тоді не розвернулась і не пішла додому? На руках своя дитина сонна, швейну машинку ледь донесла, а вони свою дитину будити не захотіли. І справа яка термінова – весілля!
Діти гарно ладнали. Оленка строчила і періодично бігала на кухню, адже холодильник у Даші був порожнім і дітям, як і їй їсти нічого було. Варила суп і кашку. В обід під рев і лемент Матвія, Дашкиного сина, ледь вивела обох дітей на прогулянку.
До шостої вечора Оленка не встигла. Ну не може робота йти, коли двоє дітей перевертають хату догори дриґом. Зателефонувала замовниці і зіславшись на форс – мажор, попросила забрати сукню завтра. У відповідь – купа негативу і обіцянка розповісти усім, яка ж Олена непунктуальна і безвідповідальна.
Даша з чоловіком не приїхали, ні о шостій, ні о дванадцятій. Телефон мовчав, а Матвій засинати без батьків ніяк не хотів. Десь о третій виморившись від власного волання вимкнувся на підлозі. Оленка сіла дошивати ту сукню, але перед очима усе плило і руки дрижали. Таки доробила!
Наступного ранку о сьомій повернулись господарі. Обоє ще веселенькі, вони підійшли до ліжка де спав Степанко і попросили Олену прибрати малого, який мирно спав, адже їм хочеться відпочити.
Оленка тихцем підійняла сонного сина і віднесла у свою квартиру. Коли поверталась побачила свою швейну машинку і сукню замовниці під дверима власної квартири. Ні дякую, ні вибачте.
Оленка ледь не цілий день відходила від тих відвідин. А наступного дня гуляючи з сином випадково побачила Дашу, яка розмовляла з незнайомкою. Підійшла аби привітатись і почула уривок розмови:
— Заходжу, а в хаті усе перевертом. Я вчора цілий день прибирала. Уявляєш, попросили посидіти з дитиною, як людину, а тепер хоч ремонт роби – таке натворила зі своєю дитиною. Наварила бурди якоїсь, типу супу. Кашу слизьку якусь приготувала, я так і не зрозуміла з чого воно було. Ой, Оленка – обернувшись, розгублено закліпала очима Даша. Вона ніяк не могла зрозуміти, як багато почула сусідка з того, що вона тут говорила, – Як малий, як ти? На чай зайдеш? Я ж тобі так і не віддячила, ти ж нас тоді урятувала.
— Чому – щойно дякую і сказала!
Даша ще намагалась якось відносини налагодити і навіть з чоловіком приходила просити вибачення за той день, але Оленці було уже байдуже. Вона навіть не сердилась на них – забагато честі. Зрештою саме Даші постійно потрібно було залишати Матвія з сусідкою. Тепер хай шукає когось, а у Оленки і своїх клопотів вдосталь.
Автор Анна К.
Передрук без згоди автора – заборонено.
Головна картинка – pexels.
