Коли ми побралися з Костею, то я хотіла, щоб ми винаймали квартиру. Але Костя вмовив мене, щоб ми поки що пожили у його мами. Адже вона мала велику трикімнатну квартиру. А тим часом ми мали накопичити грошей на купівлю свого житла.
Я подумала та погодилася.
– Все правильно! Будете в мене тільки за комуналку платити та гроші на їжу витрачати. Тож ви швидше назбираєте на свою квартиру! – сказала свекруха. — Я вам і шафи звільнила для ваших речей!
Ось ми й почали жити з мамою чоловіка. Ми ніколи з нею не мали непорозумінь. Ми все робили по черзі: готували, прибирали. Зазвичай ми купували продукти з чоловіком, а свекруха готувала: вона дуже любила готувати.
Мій чоловік мав сестру Наталю. Вона була заміжня і жила окремо. Мені сестра мого чоловіка дуже не подобалася. Я дуже рада, що вона до нас приїжджає в гості дуже рідко. Зазвичай свекруха їздила та сиділа з онукою. А тим часом Наташа та її чоловік ходили в гості чи їздили відпочивати.
Наталка сиділа ще в декреті. Її доньці було лише два роки.
– А що тут такого? Свекруха на пенсії! Займатися їй нема чим! Нехай із онукою сидить! Та й мамі розвага хороша! Та й вам краще кілька днів без свекрухи пожити! — казала Наташа і підморгувала мені.
Наталя ніколи не просила грошей у своєї мами, хоча часто скаржилася на те, що вона не має фінансів зовсім. Але мені дуже не подобалося те, що вона постійно зазирала до всіх наших шаф.
– О, ти собі нові кросівки купила, симпатичні! Я у тебе там нову туалетну воду бачила! Я побризкалася нею! — весело сказала мені сестра мого чоловіка.
Мені дуже не подобалося те, що Наталка бере речі без дозволу і дозволяє собі таке з чужим.
— Ой, ми одна сім’я! Ось коли житимете окремо, тоді я до вас приходити не буду, і по шафах нічого дивитися не буду!
А свекруха лиш посміхалась. Для неї усе було гаразд і нічого не напружувало.
Якось Наташа прийшла до свекрухи, а коли зібралася йти, то почався на вулиці дощ.
– Ой, мамо. Дощ почався! А я без парасольки! Я візьму твою парасольку?
– Так, звичайно, візьми!
Я чула цей діалог, коли була ще у своїй кімнаті.
А потім ми з чоловіком увечері вирішили сходити гостину. Але виявилося, що немає на місці моєї парасольки.
– Ой, вибач! Це виходить, що Наталя взяла твою парасольку, а не мою! Але нічого! Ти зараз візьми мою! – Спокійно сказала моя свекруха.
– Не переймайся! – Заспокоїв мене Костя. — Я потім зателефоную Наталці, і вона поверне тобі твою парасольку!
Знаєте скільки часу повертала Наталці мені мою парасольку? Вона взяла її у мене в квітні, а повернула тільки в листопаді. То забувала, то в іншій сумці парасолька залишилася.
— Та що ти так за свою парасольку переживаєш? Вже сніг скоро! Не треба так реагувати! Ну, взяла я твою парасольку! Подумаєш! Я думала, що це парасолька моєї мами. Дім моєї мами — це мій дім! Я що хочу тут, те й беру! – Заявила мені сестра мого чоловіка
Мені стало дуже прикро. Я чекала, що Наталя хоча б вибачиться переді мною.
І ось моя подруга запросила нас на весілля. Ми вирішили з чоловіком купити мені гарну нову сукню.
– Сукня буде нова, ну а туфлі у мене є під неї! – Сказала я.
— Ой, я тебе так давно на підборах не бачив! – засміявся мій чоловік.
Це правда. Я волію ходити на роботу в кросівках. Адже на підборах ходити так незручно.
Я вирішила одягнути червоні туфлі: мені вони чудово підходили під мою нову сукню. Я купила їх давно, ще коли навчалася в університеті.
Але коли ми почали збиратися у суботу на весілля, то з’ясувалося, що мої туфлі забрала без мого дозволу Наташа.
— Але ж ти їх не носила! – сказала свекруха. — Ти їх жодного разу не взула! А Наташа має гарний червоний костюм. Адже вона з декрету на роботу вийшла. А грошей у неї, щоби купити собі нове, немає.
– Взуй якісь інші туфлі! Що в тебе мало черевиків? – засміялася сестра мого чоловіка коли я зателефонувала і попросила повернути туфлі прямо зараз.
Не подумайте що я жмикрут якийсь, просто мої речі, це тільки і тільки мої речі. Мені неприємно думати, що хтось їх узяв і носить. Я ті туфлі вимивала чим могла тоді.
Після того, стосунки у родині стали досить натягнутими. Свекруха вже не ставилась до мене так, як раніше. Вона так і не змогла зрозуміти моєї позиції і навіть полиці у холодильнику розділила. Старалась не користуватись моїми речами, хай то буде куплений мною рушник, чи сільничка.
Ми з’їхали за місяць. на гостину до нас ніхто з родичів чоловіка не приходить.
Мені вся ця ситуація глибоко неприємна. Досі не розумію чого у них така реакція. Але стою на своєму. Мої речі це мої речі. Я не можу коли хтось бере щось моє, хай там що.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.