fbpx

Ой! та в тебе взуття в коробках роками лежить ти не взуваєш. Он, пів року не помічала, що Наташа в твоїх туфлях на роботу ходить. Ну що за сцена на пустому місці. Їй що, босоніж іти потрібно було? Вона з декрету щойно, де там ті гроші?

Коли ми побралися з Костею, то я хотіла, щоб ми винаймали квартиру. Але Костя вмовив мене, щоб ми поки що пожили у його мами. Адже вона мала велику трикімнатну квартиру. А тим часом ми мали накопичити грошей на купівлю свого житла.

Я подумала та погодилася.

– Все правильно! Будете в мене тільки за комуналку платити та гроші на їжу витрачати. Тож ви швидше назбираєте на свою квартиру! – сказала свекруха. — Я вам і шафи звільнила для ваших речей!

Ось ми й почали жити з мамою чоловіка. Ми ніколи з нею не мали непорозумінь. Ми все робили по черзі: готували, прибирали. Зазвичай ми купували продукти з чоловіком, а свекруха готувала: вона дуже любила готувати.

Мій чоловік мав сестру Наталю. Вона була заміжня і жила окремо. Мені сестра мого чоловіка дуже не подобалася. Я дуже рада, що вона до нас приїжджає в гості дуже рідко. Зазвичай свекруха їздила та сиділа з онукою. А тим часом Наташа та її чоловік ходили в гості чи їздили відпочивати.

Наталка сиділа ще в декреті. Її доньці було лише два роки.

– А що тут такого? Свекруха на пенсії! Займатися їй нема чим! Нехай із онукою сидить! Та й мамі розвага хороша! Та й вам краще кілька днів без свекрухи пожити! — казала Наташа і підморгувала мені.

Наталя ніколи не просила грошей у своєї мами, хоча часто скаржилася на те, що вона не має  фінансів зовсім. Але мені дуже не подобалося те, що вона постійно зазирала до всіх наших шаф.

– О, ти собі нові кросівки купила, симпатичні! Я у тебе там нову туалетну воду бачила! Я побризкалася нею! — весело сказала мені сестра мого чоловіка.

Мені дуже не подобалося те, що Наталка бере речі без дозволу і дозволяє собі таке з чужим.

— Ой, ми одна сім’я! Ось коли житимете окремо, тоді я до вас приходити не буду, і по шафах нічого дивитися не буду!

А свекруха лиш посміхалась. Для неї усе було гаразд і нічого не напружувало.

Якось Наташа прийшла до свекрухи, а коли зібралася йти, то почався на вулиці дощ.

– Ой, мамо. Дощ почався! А я без парасольки! Я візьму твою парасольку?

– Так, звичайно, візьми!

Я чула цей діалог, коли була ще у своїй кімнаті.

А потім ми з чоловіком увечері вирішили сходити гостину. Але виявилося, що немає на місці моєї парасольки.

– Ой, вибач! Це виходить, що Наталя взяла твою парасольку, а не мою! Але нічого! Ти зараз візьми мою! – Спокійно сказала моя свекруха.

– Не переймайся! – Заспокоїв мене Костя. — Я потім зателефоную Наталці, і вона поверне тобі твою парасольку!

Знаєте скільки часу повертала Наталці мені мою парасольку? Вона взяла її у мене в квітні, а повернула тільки в листопаді. То забувала, то в іншій сумці парасолька залишилася.

— Та що ти так за свою парасольку переживаєш? Вже сніг скоро! Не треба так реагувати! Ну, взяла я твою парасольку! Подумаєш! Я думала, що це парасолька моєї мами. Дім моєї мами — це мій дім! Я що хочу тут, те й беру! – Заявила мені сестра мого чоловіка

Мені стало дуже прикро. Я чекала, що Наталя хоча б вибачиться переді мною.

І ось моя подруга запросила нас на весілля. Ми вирішили з чоловіком купити мені гарну нову сукню.

– Сукня буде нова, ну а туфлі у мене є під неї! – Сказала я.

— Ой, я тебе так давно на підборах не бачив! – засміявся мій чоловік.

Це правда. Я волію ходити на роботу в кросівках. Адже на підборах ходити так незручно.

Я вирішила одягнути червоні туфлі: мені вони чудово підходили під мою нову сукню. Я купила їх давно, ще коли навчалася в університеті.

Але коли ми почали збиратися у суботу на весілля, то з’ясувалося, що мої туфлі забрала без мого дозволу Наташа.

— Але ж ти їх не носила! – сказала свекруха. — Ти їх жодного разу не взула! А Наташа має гарний червоний костюм. Адже вона з декрету на роботу вийшла. А грошей у неї, щоби купити собі нове, немає.

– Взуй якісь інші туфлі! Що в тебе мало черевиків? – засміялася сестра мого чоловіка коли я зателефонувала і попросила повернути туфлі прямо зараз.

Не подумайте що я жмикрут якийсь, просто мої речі, це тільки і тільки мої речі. Мені неприємно думати, що хтось їх узяв і носить. Я ті туфлі вимивала чим могла тоді.

Після того, стосунки у родині стали досить натягнутими. Свекруха вже не ставилась до мене так, як раніше. Вона так і не змогла зрозуміти моєї позиції і навіть полиці у холодильнику розділила. Старалась не користуватись моїми речами, хай то буде куплений мною рушник, чи сільничка.

Ми з’їхали за місяць. на гостину до нас ніхто з родичів чоловіка не приходить.

Мені вся ця ситуація глибоко неприємна. Досі не розумію чого у них така реакція. Але стою на своєму. Мої речі це мої речі. Я не можу коли хтось бере щось моє, хай там що.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page