fbpx
Історії з життя
Оксанка рвучко підвелася і підбігла до батька. — Навіщо сюди зайшов? Я ж сказала на вулиці чекати. В такому одязі до пристойних кафе взагалі не пускають, — ніби аж зашипіли її рожеві пухкенькі вуста.

Не знадобиться.

Борис був справжнім красенем: високий, стрункий, синьоокий. Не хлопець — мрія. Та найголовніше, що його зовнішня краса гармонійно поєднувалася з внутрішньою: мужній, порядний, не байдужий до чужої біди. Таких нині шукай — не знайдеш.

Оксані він подобався вже давно. Не знала тільки, як привернути його увагу — хлопець її ніби не помічав. Та одного разу, розговорившись із Людою з протилежної групи факультету, дівчина дізналася, що Борис товаришує з її братом. Оченята в неї заблищали…

Вдома увечері, набурмосившись, Оксанка стала пхикати:

— Он у Тетянки нові замшеві туфлі на високих підборах. Такі-і-і гарні… А у Іринки плащик моднючий, хоча й минулорічний у неї зовсім не ношений… А Оленці з Італії таку-у-у сумку передали!

Мати, трохи здивувавшись, ображено відповіла:

— Ти теж не в лахмітті ходиш!

— Але у мене через тиждень день народження, — заговорила скоромовкою донька, — тож я хочу гарну сукню, туфлі, а ще хочу дівчат у кав’ярню запросити.

— Та на це ж стільки грошей треба! — сплеснула руками мати. — Оксано, ти ж знаєш, що батько на двох роботах працює, аби ми жили не гірше за інших. А в нього зі здоров’ям погано — із Афганістану здоровими не поверталися. Йому б у санаторій… Він…

— Знаю, знаю, — перебила її роздратовано Оксанка, але почувши, що відкриваються вхідні двері, «заспівала» медовим голосом: «А ось і таточко!».

Володимир Іванович засміявся і поцілував донечку в щічку.

— Ой, лисиця! Лише про себе думає… — Катерина Федорівна вже зрозуміла, чим усе скінчиться, але вирішила не втручатися і пішла готувати вечерю.

…Розпашілі і від того ще вродливіші дівчата танцювали під гучну музику. Оксанка була вдягнута найкраще: довга червона сукня підкреслювала стрункий стан, туфлі на підборах доповнювали образ. Таки ж гарна! У іменинниці був прекрасний настрій — Люда вмовила свого брата прийти з Борисом. І хлопець увесь вечір дивився на неї із захопленням, запрошував танцювати, попросив номер її мобільного. Оксана була щаслива, відчувала себе переможницею!

— Що — сподобалася? — штрикувала Люда Бориса. — Оксанка на це і сподівалася. Вона така: захоче — доб’ється. Батька вмовила вечірку їй улаштувати, вбрання купити. А оце йому зателефонувала, щоб мерщій грошей доніс, бо за додаткові напої треба заплатити. О, вже прийшов…

Борис побачив, як до кафе зайшов високий, іще не старий, але з посивілими скронями чоловік у потрісканій шкірянці. Він, шкутильгаючи, підійшов до найближчого від входу столика і вмостився на краєчку стільця. Було помітно, що людина втомилась і не дуже добре себе почуває.

Оксанка рвучко підвелася і підбігла до батька.

— Навіщо сюди зайшов? Я ж сказала на вулиці чекати. В такому одязі до пристойних кафе взагалі не пускають, — ніби аж зашипіли її рожеві пухкенькі вуста.

Борис помітив, як вона переклала кілька купюр до своєї маленької елегантної сумочки, труснула довгим розкішним волоссям і пішла до каси розраховуватися. Чоловік, витерши з лоба кілька краплин поту, важко підвівся і пішов до дверей…

Читайте також: У селі новина: «Чули, Оксана Орисьчина чекає від Василя дитину. Але коли батьки Оксани прийшли до Василевої матері, та зачинила перед ними двері. «Хай не думає ваша донька, що оженить на собі Василька», — гукнула з вікна

Хлопець дістав з кишені мобільний телефон і стер нещодавно введений номер. «Не знадобиться», — тихо сказав сам собі. А потім непомітно вийшов з яскраво освітленої зали і зник у нічній темряві.

Автор – Юлія СУЛИК.

Фото – pixabay.

За матеріалами – Українське слово.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook