— Я знову при надії, – радісно повідомила Оксана батькам за сніданком. – Подарую вам ще одного онука, адже діти – це справжнє щастя.
– Що значить при надії? – аж підстрибнув Сергій Петрович.
– Оксано, у тебе перша дитина росте без батька і повністю на нашому утриманні. Куди ще одну?
– І що ти пропонуєш? – підскочила зі стільця Оксана. – Врахуйте, ця дитина з’явиться на світ, що б ви не казали. Я хочу багато дітей.
– Оксано, але ти не в змозі їх забезпечувати, – розгублено промовила її мати, Валентина Андріївна. – Нам із батьком по сорок чотири, і ми не готові вдруге ставати дідом і бабусею. Я й так рік через тебе сиділа в декреті з Миколкою.
– Мам, не будь егоїсткою, – обурилася Оксана. – Тільки про себе й думаєш.
Оксана була єдиною дитиною у своїх молодих і прогресивних батьків. Чотири роки тому вони були цілком щасливою сім’єю. Донька-студентка успішно опановувала програму університету.
Її батьки раділи тому, що нарешті таки виплатили кредит за квартиру та можливості більше не працювати до несхочу. Але одного дня другокурсниця Оксана зізналася батькам, що при надії.
– Як же так, доню, – ахнув Сергій Петрович. – А хто батько, він узагалі знає про дитину?
– Мій одногрупник, Ігор, – зітхнула Оксана. – Він готовий бути батьком, але одружитися йому мама забороняє, каже, що ще рано.
– Яка розумна позиція, – іронічно відповів Сергій Петрович. – Нам тобі теж треба було щось заборонити. Але тепер вже назад дороги немає – виховуватимемо.
– Нічого надприродного не сталось, я подарую вам онука, мама сяде в декрет, – посміхнулася Оксана. – Так можна, у нас дівчата так робили. Отримаю диплом, влаштуюся на роботу.
– Почекай, з якого дива я маю сидіти в декреті? – поцікавилася Валентина Андріївна. – Мене обіцяли підвищити, а через твої ідеї я можу втратити можливість кар’єрного росту.
– Ну, мамо, ти ж не хочеш, щоб я залишилася без диплома? – примхливо запитала Оксана. – Взагалі, в інших батьки радіють поповненню в родині. А ви мені лише докоряєте. Невже так можна поводитися з донькою, що при надії?
Валентина Андріївна й Сергій Петрович обговорили ситуацію й змирилися. Вони точно не планували ставати дідом і бабусею так рано.
Але вибору не було. У кімнаті Оксани зробили ремонт, купили дитяче ліжечко та все необхідне.
Через сім місяців у сім’ї з’явився маленький Миколка. Спочатку Оксана була зачарована сином, гралася з ним, гуляла, годувала. Кілька разів до них навіть приходив батько дитини.
Ігор приносив якісь незначні суми, одного разу приніс пачку підгузків. Виглядав цей «батько» максимально жалюгідно.
Але незабаром Оксані набридло сидіти вдома з дитиною. Вона все частіше просилася у матері то погуляти, то до подруг. Потім раптово вирішила поновитися в інституті.
Згодом. заявила що не може вчитись через постійний плач малечі і переїхала до подруги в орендовану кімнату, залишивши Миколку з бабусею та дідусем.
Ті спочатку навіть не зрозуміли, що Оксана з’їхала. А коли усвідомили, було вже пізно.
– Що значить, ти знову навчаєшся, а я маю брати відпустку по догляду за дитиною? – запитала Валентина Андріївна. – Адже знаєш, у мене робота.
– Я тепер теж зайнята людина, – відмахнулася Оксана. – Ну самі ж мені казали, що обов’язково треба отримати освіту й професію. От, я цим і займаюся, але вам знову щось не подобається.
Оксана продовжувала навчання, а Валентина Андріївна звільнилася з роботи, щоб доглядати за онуком. Через рік Оксана знову покинула університет, вирішивши стати майстром манікюру.
Закінчила якісь курси в салоні краси й влаштувалася на роботу. Батьки сподівалися, що вона нарешті подорослішала, але Оксана продовжувала гуляти й нехтувати обов’язками матері.
А потім вона знову заявила, що при надії.
Цього разу батьки не стали терпіти. Вони зібрали її речі, взяли онука за руку й повезли все на квартиру до Оксани.
– Що це за вистава? – розгублено запитала Оксана.
– Ви з сином їдете до його батька. Тепер це його обв’язок а не наш.
– Ви маєте совість, – відступила Оксана. – Там його мама вона проти цього всього. Вона мені життя зіпсує.
– Доню, ти думала так буде завжди – привела і залишила, як зозуля? Вам обом по двадцять три роки, час брати відповідальність за свої вчинки, – сказав Сергій Петрович.
Вони залишили і онука свого і речі його, а самі з важкою душею поїхали додому. Звісно, картали себе, навіть дивитьсь одне одному в очі не хотіли, але ж розуміли, що вибору у них не було.
Мати хлопця спочатку була категорично проти, але коли син сказав що залишить інститут і піде працювати, аби забезпечити свою сім’ю і орендувати квартиру, змінила свою думку.
Через кілька місяців Ігор одружився з Оксаною, офіційно визнавши батьківство. Тепер Оксані не до гулянок – у домі свекрухи їй доводиться слідувати суворим правилам.
Вона з сумом згадує життя з батьками та той час. коли жила із подругою. Кілька разів приходила до батька і до матері. Жалілась на важке життя, на те, яка у неї свекруха не добра. просилась назад, обіцяла змінитись.
Та от батьки прямо сказали, що більше не готові брати на себе чужу відповідальність.
— Вистачило тобі розуму всю цю кашу заварити, то нехай стане і все це витримати і впорядкувати. Ми тебе виростили, а на те що будемо ростити ще й твоїх дітей ніколи згоди не давали.
— Просто. ви ніколи мене не любили. – заявила Оксана, – При першій же нагоді здихались і забули.
от цікаво, вона хоч колись зрозуміє, чого її життя так обернуло?
Головна картинка ілюстративна.
