Російські окупанти, ймовірно, залишили острів Зміїний після чергової атаки Збройних Сил України. Залишки техніки та живої сили було евакуйовано.
Про це повідомили 30 червня в оперативному командуванні “Південь”. Оскільки, Зміїний покритий пожежею, лунають вибухи, то остаточні результати операції дорозвідуються.
На оприлюднених фото видно, що острів Зміїний оповив дим від атак ЗСУ.
“Протягом ночі, в результаті успішно проведеного чергового етапу військової операції з завданням вогневих ударів нашими ракетними та артилерійськими підрозділами по острову Зміїний, супротивник поспішно евакуював залишки гарнізону двома швидкісними катерами і, ймовірно, залишив острів”, – сказано в повідомленні.
Раніше голова розвідки Кирило Буданов заявляв, що операція проти російських окупантів на Зміїному триватиме до повного звільнення острова.
Українські атаки на острів тривають. Так, 29 червня ЗСУ знищили ЗРПК “Панцир-С1”.
У ніч проти 27 червня українські воїни знищено техніку та озброєння ворога.
А 22 червня ударом ЗСУ були знищено ще один зенітний ракетно-гарматний комплекс “Панцир-С1”, передає Обозрєватєль.
Фото: Обозреватель.
06/30/2022
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся