fbpx

Олена слів не добирала. Подруга волала так, що я вже й за здоров’я її перейматись стала. “Ти що собі надумала? Під паркан хочещ?

Олена слів не добирала. Подруга волала так, що я вже й за здоров’я її перейматись стала. “Ти що собі надумала? Під паркан хочещ?”.

Сім років тому мій син Олексій привів у дім свою дружину. Знаєте, при наявності власної квартири на три кімнати у столиці орендувати житло трішки не розумно. Оселились вони у кімнаті сина.

Напруження я відчула одразу ж. Невістка хоч і віталась, але не більше. Розмовляти зі мною вона бажання не мала і красномовно закочувала очі під лоба, щоразу, коли я мала “наглість” до панни звернутись. Їжу вона не готувала, але ображалась дуже, якщо син їв те, що я наварила.

Прання вона ставила виключно вночі, хоч я і просила того не робити, адже спати не можу. Та ж ситуація і з прибиранням. Пилосмок працювати починав після другої ночі.

За місяць вони з’їхали якось нишком, без попередження і пояснень. Син ще й образився на мене, але чому, я так і не зрозуміло. Я ж невістку ні словом, ні порухом не чіпала. Воліла обходити і не перетинатись, адже просто не знала, чого від неї можна очікувати узагалі.

П’ять років вони квартиру орендували. Стосунки у нас вирівнялись. Не налагодились у повній мірі, але хоч спілкувались, хай і рідко. Я увесь час відчувала неприязнь і напруження. Знаєте, коли люди ніби як ображені на тебе, але не зізнаються і натягують усмішки через силу. Так і тут.

— Рита при надії, – заявив мені син одного дня, – Далі розмову відкладати не має сенсу. Бачу, що титак і вдаватимеш, ніби нічого не сталось, але потрібно уже вирішити уже нарешті із квартирою твоєю.

Прозвучало несподівано і дивно. Що вирішувати і навіщо, я щиро не розуміла.

— Ну знову ж те саме! – аж на фальцет син перейшов. – Ти в трьох кімнатах, а ми тиняємось чужими кутами. Мамо, може ти нарешті вже прозрієш і про нас подумаєш?

Днів зо п’ять я й спати не могла після тієї розмови. Раптом, стало все на свої місця, мені стало зрозуміло і ставлення сина і чому дметься на мене невістка. Вони чекали що я те зроблю з першого ж дня, а я нічого не розуміла. наївна.

Уже коли голова обертом ішла, а сльози і думати не давали змоги, я запросила подругу свою – Олена. Уже хто, а вона точно знає, що робити і як вчинити вірно.

— Ач, яким він у тебе мудрим виріс? А що пропонує? Тобі однокімнатну у Вишневому, а йому двушку у столиці? А ти подумала, як у своєму віці будеш життя змінювати? Нове місто, нові сусіди, новий район. Тут пів будинку твої знайомі, щодня до когось на посиденьки ходиш, а там. що будеш робити?

Знаєте, Олена, людина в якої не буває половини. Для неї світ або чорний, або білий. Вона мені обмалювала такі перспективи, що я аж захлипалась. Та й син мій із її слів виходив не надто людиною хорошою, раз таке просить у своєї мами.

А я ходжу квартирою своєю рідною і все ніяк не можу зрозуміти, а чи варта вона спілкування із сином? Може й справді, коли я молодим із житлом допоможу, то й спілкування налагодиться. Мене не будуть ігнорувати, невістка подобрішає?

Може, хто був у ситуації подібній. Підкажіть, як мені вчинити вірно.

Кого ж слухати: подругу. а чи сина рідного?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page