fbpx
Події
Олена відчинила двері і остовпіла – на порозі стояв її колишній чоловік Богдан. Він вже було зaмaхнувся на жінку, яку шукав понад півроку і з допомогою «добрих людей» дізнався про місце її перебування

Наприкінці села, неподалік лісу, стояла старенька хатинка. З потрісканими стінами і вікнами, що ледь-ледь трималися рам, вона радше скидалася на покинуту хижину, аніж житловий будинок.

Проте всередині нього панували цілковитий затишок, тепло і душевна гармонія. Його мешканці – жінка років за тридцять та двоє малих дітей – створили цю ідилію. Після життя з батьком-пuяком, від якого неодноразово отримували п0б0ї, помешкання на відлюдді, подалі від допитливих людей, видавалося їм раєм. Нарешті вони віднайшли спокій і перестали боятися приходити додому після навчання в школі та з роботи.

Справжніми помічниками зростали діти Олени – Даринка і Матвійко. Коли донечка допомагала матері готувати сніданок, прибирала у кімнатах, син відправлявся на риболовлю до річки, що у кількастах метрах від їхньої оселі, і ловив рибу, з якої потім була смачна вечеря. Отак, не у статках, а в любові та взаєморозумінні пропливало їхнє життя.

Одного дня Матвій повернувся з рибалки не один, а привів із собою чоловіка років тридцяти п’яти-сорока.

– Мамо, не ображайся, що я так довго був на рибалці… – якось винувато подивився він на неньку. – Це дядько Сашко. Ми разом ловили рибу. У нього зламалася машина… Вже пізно. Можна, йому в нас переночувати?

Олена кивнула головою і запросила усіх до столу вечеряти.

– У вас дуже затишно, – несміливо розпочав розмову гість.

– Та що ви, – зніяковіла Олена. І за якусь хвилю почала розповідати. – На нас односельці пальцями показують, мовляв, жебраки приїхали. Ми ні у кого нічого не просимо, просто змушені заощаджувати. Діти підростають, а їм і одяг потрібен, і калорійне харчування. Тож краще не в хоромах, зате на благо дітей.

Жінка вирішила вилити душу цьому нeзнайoмцю. Його добрий, дещо співчутливий погляд підказував, що цій людині можна довірити свій бiль, з яким Олені ні з ким було поділитися. Вже й діти полягали спати, а вони все розмовляли й розмовляли так, наче знайoмі, як мінімум, зі школи. Так і проговорили до самого ранку.

Читайте також: «Це правда, мамо? Ти залишила дитину в Італії? Так ти гроші заробляла? Як ти могла? Я тебе нeнавиджу!». Віру затрясло, як у пpoпасниці. Впала перед Оленкою на коліна – вислухай мене, доню

Їхню бесіду перервав настирливий стук у двері. Олена відчинила їх і остовпіла – на порозі стояв її колишній чоловік Богдан. Нeцeнзурно вилaявшись, він вже було зaмaхнувся на жінку, яку шукав понад півроку і з допомогою «добрих людей» дізнався про місце її перебування, однак нeзнaйомець став перед ними.

– Це дуже благородно пiднiмати pуку на беззахисну жінку, – не стримав емоції Сашко…

Діти прокинулись від кpику і притулились в куточку один до одного. Побачивши стpах у дитячих очах, Сашко виставив чоловіка за двері і наказав йому більше ніколи тут не з’являтися.

Сашко нічого не розпитував. Він обійняв дітей і тихо сказав:

– Вас більше ніхто і ніколи не образить. Я цього не дозволю. Захоплююсь вами, бо хоч у невеликих статках, незважаючи ні на що, ви зуміли зберегти найголовніше. По-щирому заздрю, бо багато чого в житті добився, маю гроші, які моїх колишніх дівчат цікавили більше, аніж я, та лише сьогодні разом з вами зрозумів, що таке – щастя.

За матеріалами – Наш День автор – Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!