Ми познайомилися, коли були занадто молоді. Романтика, перша закоханість і бажання не розлучатися ні на хвилину охопило мене при зустрічі з моєю майбутньою дружиною. Наші відносини, що почалися стрімко швидко, переросли в повноцінну любов і зародження нової сім’ї.
Ми були щасливі. Моя кохана розуміла мене з півслова, не діймала своїми докорами і завжди була поряд у важкій ситуації. Кожен з нас був зайнятий своєю роботою, а вечори і вихідні ми проводили разом, насолоджуючись спілкуванням, будуючи плани на майбутнє.
Плани на дитину кілька разів піднімалася в нашій родині, але ми прийшли до висновку, що ще не дуже готові, та й нам і вдвох було добре.
Минуло три роки. Кар’єра розвивалася стрімко, вдома завжди чекала тепла смачна вечеря і жінка. Я належу до тієї категорії чоловіків, яким занадто багато від життя і не потрібно.
Але щось почало змінюватися в наших відносинах. Дружина стала дратівливою, закрилася в собі, лягала спати раніше, ніж звичайно, не дочекавшись мене з роботи. Вихідні ми проводили також разом, але взаємини змінилися і не в кращу сторону.
В один з таких днів, після прогулянки в нашому парку дружина повідомила, що нам потрібно розлучитися. Вона озвучила і причини: нудно, втомилася, хочу спробувати вступити в стосунки з іншим чоловіком, адже життя одне і жити, як є немає бажання. Потім було розлучення, відчай, знижена самооцінка і самотність. Завершився один з етапів мого життя. Моя колишня виїхала в інше місто і не побажала більше нічого пояснювати.
Я завантажив себе роботою, вихідні проводив з колегами або друзями, намагався бути завжди серед людей. Але повертатися в порожню квартиру було складно. Приємні спогади з минулого постійно не давали розпочати нове життя. Випадкові знайомства не приносили справжнього задоволення.
Через кілька років я почув знайому мелодію на телефоні. Це дзвонила моя колишня дружина. Вона пропонувала побачитися і поговорити. Ми зустрілися в затишному кафе на території нашого парку. Минуло багато часу з моменту нашого розставання, але вона була такою ж милою і привабливою. Колишня дружина повернулася в наше місто і просила прощення за помилку, зроблену нею.
У мене не згасли почуття до колишньої. Чужі жінки не викликають такого бажання бути поруч з ними завжди. А колишня, повернулася і хоче бути разом. Я б і радий, але вона вже не одна. Ця новина не дає мені спокою вже тривалий час. Я так мріяв, що колись вона стане матір’ю, але для мого малюка. Вона при надії і не від мене. Чи зможу я виховати чужу дитину? Чи настільки сильні мої почуття до неї? Я постійно думаю, вона повернулася до мене, тому що любить або просто у неї немає іншого виходу?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
