fbpx
Історії з життя
Оленка вже і до ворожки ходила, і бабка сказала, що живе він з нею тільки тому, що йому зараз так зручно. І при першій слушній нагоді він втече. Невже, правда? Олена, в принципі, завжди до ворожок ставилася скептично, подружка повела. Але слова цієї бабки міцно засіли у неї в голові

Мені 29 років. Я живу в цивільному шлюбі з чоловіком, якого дуже люблю вже 3 роки. Хоч ми і не одружені, але я все одно вважаю його своїм чоловіком. Правда, як і будь-яка дівчина, я все життя мріяла про весілля. Спочатку ми жили з його батьками, тепер живемо з моєю мамою. І все у нас нормально, ми дуже любимо один одного. Ось тільки є одна обставина, що порушує цю ідилію: мій чоловік не поспішає офіційно узаконювати наші відносини.

Я вже розумію, що за віком мені біле плаття не світить. Ще й друзі підливають масло у вогонь питаючи, чому я досі не змінила прізвище. Я завжди віджартовуюсь, кажу, що нас все і так влаштовує. Але одному Богу відомо, що я думаю з цього приводу. Мене це зовсім не влаштовує, я хочу весілля і хочу бути офіційною дружиною, а не співмешканкою. Сама сказати про це коханому не можу, все-таки вважаю, що пропозицію має робити чоловік. Але раз він не хоче одружуватися, може він не розглядає мене як дружину і матір своїх дітей?

Весь час соромлюся завести цю розмову з ним. Ну як же мені зрозуміти, що він думає? Я вже і до ворожки ходила, і бабка мені сказала, що живе він зі мною тільки тому, що йому зараз так зручно. І при першій слушній нагоді він втече. Невже, правда? Я, в принципі, завжди до ворожок ставилася скептично, подружка повела. Але слова цієї бабки міцно засіли у мене в голові.

У мене, як і всіх дівчат, є подруги, з якими я ділюся своїми думками і переживаннями. Так ось вони мені радять залетіти і тоді він швидко поведе мене до РАЦСу. Але мені здається, що це підло. Якраз цю тему ми з ним обговорювали і разом вирішили, що поки поживемо для себе. А про дітей подумаємо трохи пізніше. Але ж правда, раз у нас такі хороші відносини, що йому заважає зробити мене своєю дружиною? Або він насправді зі мною поки не трапиться більш пристойний варіант?

Як же все це сумно. Мої подруги вже по 8 років одружені, і деякі мають по двоє дітей, а я себе відчуваю білою вороною. Невже я хочу чогось надприродного? Думаю, це нормальне бажання будь-якої зрілої і визначеної жінки. А раз чоловік не робить пропозиції, значить, у нього є причини, щоб не поспішати.

Протягом останнього тижня у мене з голови не виходить порада подружок. А може і правда залетіти? Я впевнена, що мій чоловік змушений буде одружитися зі мною. А якщо навіть він втече від відповідальності, у мене буде дитина. Я навіть з мамою поговорила з цього приводу. Але вона не підтримала мене і сказала, що ніяка дитина не прив’яже чоловіка до жінки. А може і навпаки, зовсім зникнути з їхнього життя.

Але що мама моя розуміє? Вона вийшла заміж по любові. А мені що тепер все життя чекати, поки мій цивільний чоловік дозріє? А якщо він не зважиться? Що ж мені робити? Вже голова обертом йде від думок, а час-то йде. Я вже 3 роки сама собі кажу: почекай трохи, все зміниться. Але змін ніяких, і навіть надії немає. Довго ще чекати чи пора діяти?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page
facebook