fbpx
Без категорії
— Олено Олександрівно, – відповідає на моє прохання про допомогу невістка, – Замість того , аби оце постійно дзвонити і вічно про допомогу просити, краще ви свій величезний дім продайте. Я вже про все дізналась: коштів вистачить, аби прожити вам і свату до кінця життя у пристойному пансіонаті для літніх людей. Там вам і догляд буде і нас відволікати від справ дзвінками не потрібно буде

— Олено Олександрівно, – відповідає на моє прохання про допомогу невістка, – Замість того , аби оце постійно дзвонити і вічно про допомогу просити, краще ви свій величезний дім продайте. Я вже про все дізналась: коштів вистачить, аби прожити вам і свату до кінця життя у пристойному пансіонаті для літніх людей. Там вам і догляд буде і нас відволікати від справ дзвінками не потрібно буде.

Коли я була молода, не шкодуючи здоров’я, народжувала дітей. Всього у мене їх п’ятеро. Дві дочки і троє синів. Було це років 30 тому. Зараз вже всі діти одружилися і заміж повиходили.

З дочками відносини залишилися хороші. Приїжджають по черзі, допомагають по дому прибирають і готують. Всі свята у нас відзначаємо. Будинок великий, будувалися так, щоб всім місця вистачало, адже було п’ятеро дітей! А ось сини стали, як чужі. Як тільки кожен з них одружився, абсолютно перестали приїжджати додому, щоб просто провідати, не те, щоб допомогти в чомусь.

Коли батькові знадобилося перекривати дах, жоден син не приїхав допомагати. Довелося наймати людей і платити їм за роботу чималі гроші. Хоча ми могли б ці гроші віддати дітям. Сини зовсім забули про нас. Навіть коли у нас якесь свято, наприклад, річниця весілля або дні народження, вони нам не дзвонять. Дзвонять невістки і вітають від всієї родини і від імені сина.

Я не думаю, що саме невістки якось підмовляють синів не спілкуватися з нами. Адже у них самих теж сини з’явилися. І це нерозумно було б з їхнього боку, намовляти наших дітей не спілкуватися з батьками. Є звичайно, сумніви, але це напевно, робиться дуже завуальовано. Можливо, вони дуже втомлюються на роботі. Дружини не працюю, сидять вдома з дітьми. Або ж сини наші так занурилися в свої сім’ї, що їм не цікаві наші проблеми.

Поки ми були ще при здоров’ї, ми не висловлювалися з приводу того, що нас не відвідують наші діти. А ось коли нам реально потрібна допомога, то і тут ніхто не прийшов з синів. Все відмазували дітьми, які вимагають багато уваги або роботою допізна.

Чоловіки наших дочок возили то мене то мого чоловіка по спеціалістах. Дочки то одна то інша чергували біля нас після коли було геть зле. Вдома у нас хтось завжди чергував, щоб приготувати їжу і попоратись.

2 роки тому одна дочка занедужала. Недуга прогресує і вона не може нам допомагати. Друга дочка виїхала працювати за кордон за робочою візою і не може приїжджати часто, як раніше. Нам потрібен належний догляд, який ми самі собі не в змозі забезпечити. Так, у нас є пенсія. Але її не вистачить на доглядальниць, оплату комуналки за величезний будинок, їжу і те, що виписує сімейний.

І знаєте, що запропонувала одна з невісток? Продати наш будинок і на отримані кошти від продажу відправити нас в будинок для людей похилого віку. Якраз будуть гроші на оплату догляду, поки нас не стане. Звісно, вона назвала це гарним словом “Пансіонат”, але я там колись була. Ворогу не побажаю.

Ніхто не захотів взяти нас до себе! Хоча ми не настільки немічні, не лежачі. Ми при добрій пам’яті, самостійно пересуваємося. Просто ми вже старі стали, важко ходити в магазин і на прийом до спеціалістів.

Хіба ж ми так багато вимагаємо? Краплинку уваги! Але сини не відповідають нам. А ми їх так любили і балували в дитинстві … Правильно кажуть, що ближче дочок немає нікого. На синів не можна розраховувати.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

facebook