Ми з чоловіком одружилися в 89 році, в той час у нас нічого свого не було – ні квартири, ні якогось нажитого майна, один ентузіазм і амбіції: ми вірили, що всього доб’ємося самі найближчим часом. Тільки важкі 90-ті внесли свої корективи, швидко нічого не вийшло. Але, не дивлячись на труднощі, батьків своїх ми не просили допомогти! Мої тато з мамою виховували мого молодшого брата, вони жили у двокімнатній квартирі, до того ж суміжній, а свекруха жила в одній кімнаті двоповерхового старенького будинку. Куди нам до них? Звичайно ж, покірливо орендували квартиру.
У 92 році у нас з’явилася донька. У ті часи був різкий поділ на бідних і багатих, і хоч ми жили в злиднях, але всюди намагалися показати доньку як леді з вищого суспільства. Напевно, це було наше упущення у вихованні, розпестили ми дівчину. Вона прекрасно бачила, чого нам вартувало купити їй сукню, яку вона хоче, самі не доїдали, але у неї ж капризи, їх виконувати треба! Тільки до кінця 90-х у нас щось почало внормовуватися, ми з чоловіком відкрили свій невеликий бізнес. У той час вклалися в пайове будівництво і в 2005 отримали свою квартиру в новобудові. Метраж невеликий, але ж двокімнатна!
Свій бізнес ми закрили, у чоловіка почалися проблеми з серцем, занадто емоційна була діяльність: то злет, то падіння. Потрібна була спокійна робота, і чоловік влаштувався в столярну майстерню, в принципі – чим йому і цікаво займатися, та й без хвилювань. Та й я пішла за фахом – вихователем в дитячий садок, недавно вийшла на пенсію. Грошей таких не було, як під час бізнесу, що злило нашу доньку. Але якось втомилися ми від її примх, та й час настав такий, коли вже не треба «викаблучуватися» перед іншими, комп’ютерне століття інтернету, все і так як на долоні видно.
У 16 році донька зібралася заміж. Наречений такий – ні риба, ні м’ясо, ми відразу зрозуміли, що він буде слухняним синочком, а не рішучим чоловіком. У самого нічого за душею, батьки живуть далеко і бідно, навіть на весілля не приїхали, сказали, що з роботи не можуть відпроситися, тільки гроші відіслали. Дивно! Але видно, що зять дуже любить доньку, майже обожнює, готовий для неї на будь-який подвиг. Сам ще молодий, не встиг нічого добитися до 25 років, та це й зрозуміло. Молодята знайшли квартиру, причому оренду платили не вони, а батько зятя надсилав гроші. Зять працює, дочка лінується, іноді кудись влаштовується, але ненадовго, ніде їй не подобається.
Минулого року не стало моєї свекрухи, квартиру вона залишила в спадок єдиній внучці. Дочка з зятем спочатку зраділи такому подарунку: мовляв, зробимо легкий ремонт, дочекаємося розселення з будинку, який визнаний старим і все добре буде. Але будинок настільки занепав, що весь ремонт нанівець: то грибок, то все тече по стінах, сантехніку поміняли, але все одно в будинку прогнилі труби, в стіні – щілини. Так, важко жити, але все-таки не оренда! Тим більше батько зятя все одно надсилає гроші, які можна заощадити, правда, не так багато, як раніше. Але до розселення дому ще дуже довго чекати – роками!
Ось донечка недавно заявила: «Дорогі батьки, а чи не час би нам помінятися квартирами? Ми – молода сім’я, нам хочеться вже і дитину і жити в теплі і красі. А ви вже пожили і як сказати. Ви вже – це! Ну як правильно сказати?!». Я кажу: «Ну продовжуй! Ми з татом старі, древні, пора нам на смітник, так?». Донька погоджується (нібито жартома), киває головою. І ще цей зятьок за плечем у дружини попискує: «Ну ось, ви ж самі все розумієте! Нам би в нормальних умовах майбутніх дітей ростити!». Тут вже мій чоловік не витримав: «Ось ти і створюй ці умови! Я все життя пахав, сам заробив на цю квартиру, не жебрав по батьках! Продавайте своє житло, беріть квартиру на виплату, дійте!». Загалом, докричався до того, що за серце схопився, я бігала за краплями по дому, заспокоювала чоловіка.
Досі йде «пресинг» від доньки, правда вона батька не чіпає – шкодує, але мене просить бути на її боці. Я відчуваю, що потихеньку починаю здаватися. Але з іншого боку, квартира, в якій ми живемо, це наша заслуга! А у нас здоров’я вже не те, щоб жити в складних умовах. Ось тільки так подумаю, як тут же дзвонить донька і все змінює! Причому так все переконливо говорить, що мимоволі себе самолюбкою відчуваю, а з чоловіком боюся навіть заговорити про це. Ось як мені бути? З одного боку, і дочка права – вони молоді, батьківство попереду.
Фото ілюстративне.
